Сватів знайшли в електричці

Після обіду 31 грудня 1974 року мене виписали з Київської обласної лікарні, приїхала за мною дружина. Накупили різних делікатесів столичних, дружина розщедрилася навіть на українську з перцем. Поки магазини оббігали, то ледве встигли на останню електричку, яка йшла через Миронівку на Цвітково.

«Встигнемо, — втішала себе і мене дружина. —В мене вже все готове. Тільки стіл накрити. Що я не змогла, Надійка доробить. Донька, мабуть, вже виглядає нас, тривожиться...»

Ось і Біла Церква. У вагоні залишилося небагато пасажирів. Їдемо.

Бачу: снігова круговерть стала набирати сили і незабаром за вікном електрички залютувала хурделиця. Змалку такої не бачив. Поїзд частенько гальмував, їхав ніби навпомацки. А потім зупинився... Стояли довго, годин зо дві. Злість змінилася розпачем. Аж тут подав голос занімілий гучномовець.

— Товариші пасажири, — до нас звертався хтось з машиністів. — їхати далі не можна — рейки засипало. Завірюха не вщухає. Допомоги в найближчий час не буде. Доведеться нам зустрічати Новий рік в електричці...

За півгодини до дванадцятої раптом підводиться один пасажир:

— Раз до домівок не встигли, давайте, що в кого є, до купи та й проведемо старий рік, а потім і Новий зустрінемо. Ну, дружно! Чого тут соромитись? Ми тепер у вагоні, мов одна сім'я...

Купа, тобто імпровізований святковий стіл на вагонних сидіннях, виявилася просто тобі царською! Адже кожен не з порожніми руками їхав. І випили, і закусили від душі... Вірите, такої доброзичливої, теплої і щирої компанії я більше не зустрічав. І співали, і анекдоти розказували, і гопака вдарили.

Ми познайомилися з подружжям з Рокитного. Вони від родичів їхали. Цілу ніч були разом і припали до душі один одному. Та ось нарешті вранці колію прочистили і поїзд рушив. Прощаючись, обмінялися адресами. Ми запросили рокитчан на гостину до нас, в Миронівку, на Різдво. І щиро були раді, коли Григорій з Тамарою, так звали наших знайомих, з сином Володею завітали до нас. Потім ми з дочкою побували на Великдень.

Так уже доля розпорядилася, що восени наші діти одружилися. Нині живуть, працюють, діточок двійко, наших онуків, виховують. А ми, зустрічаючись із сватами, неодмінно згадуємо той незабутній Новий рік у електричці.