Ранкові постріли

Щоранку, десь о 7.30, я чекаю на зупинці автобус, щоб під'їхати до школи. І ось одного разу стала свідком справжнього жаху. Вантажний автомобіль, їдучи дорогою, час від часу зупинявся, з нього виходило двоє чоловіків з рушницями і відстрілювали бродячих собак. Ті жалісно скавуліли. Серця перехожих стискалися від болю та жалю до бідних тварин. Моя душа теж огорнулася смутком. Я затулила вуха і відвернулася, щоб не чути й не бачити цього жаху. Постріли були гучними, тому змушена була озирнутися. Побачила дівчинку, що йшла до школи. В її очах стояли сльози. Вона підбігла до пристреленої тварини, що лежала на тротуарі. Мабуть, мала намір допомогти їй. Та дитину відігнав чоловік з рушницею. Схлипуючи, дівчинка запитала перехожу: "Навіщо дядя вбиває собачок?" Ніхто не знав, як і що пояснити дитині.

Пристрелених тварин залишають на вулицях, поки їх підберуть працівники комунгоспу. І це не завжди буває того ж таки дня. Найбільше приголомшує те, що акції по винищенню бродячих собак проводяться привселюдно. Спочатку, на мою думку, можна було б їх виловити, вивезти за околицю міста і там уже зробити свою справу.

З одного боку цю акцію виправдовує те, що вона спрямована на посилення безпеки життя людей. Звичайно, бродячі собаки можуть напасти ввечері чи навіть серед дня на беззахисну людину, покусати її. З іншого ж боку, картина залишених напризволяще собачих трупів на вулицях міста не лише пригнічує всіх, хто стає її свідком, а й змушує замислитись над тим, чи є у нас людяність та милосердя.

Тому, як на мене, розв'язуючи дане питання, спочатку варто обміркувати всі варіанти його вирішення, а потім уже діяти. 

Інна ФІЛІПЕНКО, учениця 11-го класу Миронівської ЗОШ №3