Знаєте, яким він хлопцем був...

15 лютого — День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

На початку 60-х років Олександра Шама вийшла зам іж за свого ровесника Івана Галіченка. А вже через рік у молодого подружжя народився первісток Василько. Ще через два — донечка Оля. Чоловік працював у колгоспі насіннєводом, дружина — на фермі телятницею. Жили в добрі, злагоді. Дітей виховували. Вже і новий дім стали зводити.

Та лихо прийшло в сім'ю. Несподівано захворів і помер батько. Дружина і діти глибоко переживали втрату близької людини. Олександра сама взялася за добудову хати. Собі у всьому відмовляла. А щодо дітей, то намагалася, щоб у них було все не гірше, як в інших.

Вони ж росли добрими, сумлінними, мамі у всьому допомагали, і вчилися старанно. Вася любив математику і фізику, мав чудову пам'ять, тому й науки давалися йому легко. Навколо нього гуртувалося багато друзів. Любили хлопця за почуття гумору, порядність, веселу вдачу.

Після закінчення школи спробував вступити до військового училища. Та не пощастило. Два місяці ходив на роботу в колгосп. А вже в жовтні отримав повістку про призов на службу до Збройних Сил. Та ще й куди — в Афганістан.

Новобранців відправили до Москви. А вже звідти на гарячу афганську землю. Хлопців навчали, що їм випала висока честь виконувати інтернаціональний обов'язок. Про це і про те, як дуже скучив за рідною домівкою, за друзями, він писав у листах .

Служба у Галіченка була небезпечна, жорстока. Не служба, а війна. Він брав участь у багатьох бойових операціях. Мав багато нагород, переніс важке поранення. А після одужання — знову в походи. Пекуче афганське сонце, ворожі кулі не зупиняли хлопця. Скоро йому присвоїли звання старшого сержанта.

До демобілізації залишалося всього чотири місяці. 1 травня 1984 року Василь Галіченко загинув. Ховали напередодні Дня Перемоги — 8 травня. Приїхало багато військових з тієї частини, де він проходив службу. Прийшли попрощатися друзі, однокласники, вчителі.

Поховали воїна-афганця поруч з могилою батька. А мама, Олександра Олександрівна, не змогла змиритися з тяжкою втратою, затужила. Через два роки не стало і її.

Пам'ять про Василя Галіченка живе у серцях всіх, хто знав його. В 1988 році на кошти воїнів-афганців при в'їзді в село встановлено пам'ятний знак на його честь. Це гранітна брила з портретом мужнього воїна. Старшокласники Пустовітівської школи доглядають це місце, висаджують квіти. Поле поруч назване Галіченковим. А вулиця, що пролягла тут пізніше, теж носить його ім'я.

Ми вже три роки доглядаємо за пам'ятним знаком. 9 Травня, 15 лютого, в дні пам'яті — народження і смерті — нашого мужнього земляка покладаємо сюди живі квіти. Життєвий подвиг Василя Галіченка вчить нас любити Батьківщину, любити життя.

Учні 11-го класу Пустовітівської ЗОШ