Дідусь і п’ятеро бабусь живуть однією родиною

Коли по «Інтеру» надходить час «Кармеліти», мешканці будинку «Ветеран», що в Пустовітах, збираються біля телевізора у вестибюлі. Всі зручно вмощуються на великому м'якому дивані і невідривно стежать за екранними пристрастями, переживаючи разом з героями кіно - мила їхні проблеми і щасливі миті.

Дідусь і п'ятеро бабусь — ото і вся ветеранська родина. За плечима більшості— багато років праці, а вечорами— самотність у чотирьох стінах. І так було з дня в день до глибокої старості. Коли вже ноги не могли швидко ходити, а руки — працювати, хотілося бачити поруч себе когось сильнішого, молодшого, хто б підтримав, на чиє плече можна було б спертися. Однак такої людини в жодного з них немає. І хтозна, як би склалися їхні життя, коли б не створили в районі такого будинку. Тут старенькі доглянуті і нагодовані, живуть у теплі і чистоті, завжди мають добрих та терплячих співбесідників в особі обслуговуючого персоналу. А головне— вже не самотні. Хоч і супроводжувало те недобре слово «самотність» їх упродовж цілого життя.

Ініціатором створення в селі колгоспного будинку «Ветеран» був тодішній голова тодішнього колгоспу ім. Франка Василь Овсійович Крик. Він потурбувався і про реалізацію свого задуму, і про фінансування. Сьогодні «Ветеран» функціонує як стаціонарне відділення Миронівського терцентру обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян. Декотрі з його мешканців живуть тут більше десяти літ. Є й новачки.

— Ці люди ображені долею, — розповідає завідуюча Світлана Олександрівна Гуленко, — бо не мали і не мають близьких рідних. Тепер вони знайшли сім'ю. Це і наша праля Катерина Миколаївна Пушенко, і медсестра Лідія Миколаївна Юхименко, і санітарки — Світлана Анатоліївна Вікторова, Тетяна Вікторівна Чала, Тетяна Дмитрівна Онучак, Олександра Іванівна Лихошва, два кухарі— Клавдія Антонівна Антонюк та Емма Олександрівна Романюк. І наш майстер на всі руки — Олександр Іванович Ігнатенко. Донедавна на його місці працював Василь Миколайович Юхименко, який залишив про себе тут добру згадку — вимурував криницю. Всі піклуються про те, щоб жилося нашим ветеранам без проблем.

Персоналу більше навіть ніж самих господарів цього дому. Але ж інакше ніяк не можна. Догляд за старенькими тут цілодобовий. Вранці і перед сном обов'язкові водні процедури, теплий душ. Гарячі страви тричі на день, ще й підвечірок. В меню м'ясо і риба, овочі та фрукти, молочні страви. Постільна білизна завжди свіжа, а у шафах для одягу всі речі на своїх місцях.

Меланія Устимівна Маринка мешкає в одній кімнаті з Анною Мрктичівною Петросян. Бабусі за характерами різні. Меланія Устимівна щойно прокинеться і фартуха одягає. Хоч він їй тут ні до чого. Але ж звичка така. Її сусідка у свої 91 рік завжди елегантна і дуже охайна. А ще рукодільниця. Привезла з собою швейну машину. Власноруч штопає свою білизну та шкарпетки. І яка ж це філігранна робота.— стіжок до стіжка. Не латочки, а вишивки.

Варвара Мокіївна Базило — остарбайтер. Їй 82-а. Та не втратила інтересу до літератури. Як в минулому, так і тепер серед найактивніших читачів. (Книги та журнали з місцевої бібліотеки сюди приносять постійно. Та й «Ветеран» одержує декілька газет. Так що «голоду» на інформацію його мешканці не відчувають).

Нова пацієнтка «Ветерану» Ольга Леонтіївна Литвиненко не ходить і навіть не сидить. Як би старанно не догоджав бабусі персонал, її бере велика досада, що не може дати собі ради, самостійно себе обійти.

Недавно пішла з життя Горпина Іванівна Чередніченко. Тут всі пам'ятають її пісні, високий голос. Коли співала, лежачи в ліжку, чути було й надворі. І ніхто з перехожих не здогадувався, що їй багато літ і здоров'я майже не залишилося.

90-літній дідусь Іван Лукович Ступніцький у «Ветерані» найдовше від усіх. Єдиний мужчина серед своїх ровесниць. Але це не заважає йому знаходити з жінками спільну мову.

Екскурсія по «Ветерану», приязне спілкування з його мешканцями створює враження спокою і благодаті в цьому затишному, чистому домі. Та ще й якщо додати, що є у «Ветерана» чимало благодійників та помічників— ТОВ «Громадське харчування», ВАТ «Миронівське ХПП», ВАТ КРП «Металіст», ТОВ «Дорожник», приватний підприємець П. О. Гетьман.

— Невже жодних проблем?

—Та проблем більше ніж достатньо,—це знову завідуюча.—Ось бабуся Антоніна Калениківна Ярмола пересувається в інвалідному візку, який для неї незручний — немає на що поставити ноги. Вони просто звисають. Так що їй потрібен новий візок. В приміщенні давно пора робити ремонт. Меблі вже старі. Тому від спонсорської допомоги не відмовимося.

Проблеми, проблеми... Вони були і будуть. Вирішиться одна, з'являться нові, переплітаючись із радощами та святами, що, як і у всіх, теж бувають у цьому домі. Його уклад дещо своєрідний. Але інакше жити ці люди не хочуть і вже не зуміють. Та і немає в них бажання, як дехто може подумати, вийти за паркан, на гамірну вулицю. Їм і добре , і спокійно, і затишно тут. Бо це їхній дім, їхня сім'я...  

О.КОРНАЧЕВСЬКА