Мудре народне прислів'я гласить: "Хто рано встає — тому Бог дає". Працівники СТОВ "Україна" від керівника господарства Миколи Миколайовича Гніденка і до простого трудівника взяли це прислів'я на озброєння. Тому дружною трудовою родиною й приклали неабиякі зусилля, аби розпочати посівну якомога раніше. Вони одними з перших в районі і техніку відремонтували, і вологу закрили. Закупили новий плуг і три сівалки. Завчасно мінеральні добрива та гербіциди придбали. 3 квітня вже кипіла робота в полі. Одночасно розпочали сіяти ячмінь, горох і яру пшеницю. Через 4 дні з ярою пшеницею і горохом впоралися, а ячмінь висіяли на 80% визначених площ. Насіння ж цукрового буряка із застосуванням міндобрив та гербіцидів ляже в землю 9-10 квітня. Планується також висівати на 420 га сою і на 200 га кукурудзу.
900 власників земельних паїв, а це переважно пенсіонери, передали свої наділи в дбайливі руки трударів СТОВ "Україна". І по тому, з якою лагідністю, уважністю та старанністю ставляться вони до неї, можна переконливо сказати, що люди зробили свій вибір правильно. З раннього ранку і до пізньої ночі вирує робота. Три поля площею 2700 га обслуговуються 12-ма механізаторами. В посівній задіяно 4 трактори "Т-150" і 6 — "МТЗ-80" та 8 сівалок. Завдяки продуманій організації робіт на полі ні техніка, ні люди не простоюють даремно жодної хвилини.
Керівництво господарства створило найсприятливіші умови усім трудівникам. Для них готуються безкоштовні обіди, полудники і вечері. Завідуюча їдальнею Г.Д. Плахотник та куховарки Л.В. Сукайло, Г.М. Мельниченко, Л.Г. Соломаха — справжні чарівниці. Готують так смачно борщі, супи, галушки, каші, м'ясні страви, компоти, що й за вуха не відтягнеш. До речі, для приготування страв використовуються продукти, які вирощені та заготовлені власними руками.
Відчуваючи таку турботу, підтримку та відповідальність за майбутній урожай, закохані в поле люди працюють на повну віддачу, долаючи всі перешкоди і негаразди. А матінка-земля, доглянута і злеліяна вчасно, обов'язково винагородить рясними щедротами.
Л. БОРИСЕНКО
Мудре народне прислів'я гласить: "Хто рано встає — тому Бог дає". Працівники СТОВ "Україна" від керівника господарства Миколи Миколайовича Гніденка і до простого трудівника взяли це прислів'я на озброєння. Тому дружною трудовою родиною й приклали неабиякі зусилля, аби розпочати посівну якомога раніше. Вони одними з перших в районі і техніку відремонтували, і вологу закрили. Закупили новий плуг і три сівалки. Завчасно мінеральні добрива та гербіциди придбали. 3 квітня вже кипіла робота в полі. Одночасно розпочали сіяти ячмінь, горох і яру пшеницю. Через 4 дні з ярою пшеницею і горохом впоралися, а ячмінь висіяли на 80% визначених площ. Насіння ж цукрового буряка із застосуванням міндобрив та гербіцидів ляже в землю 9-10 квітня. Планується також висівати на 420 га сою і на 200 га кукурудзу.
900 власників земельних паїв, а це переважно пенсіонери, передали свої наділи в дбайливі руки трударів СТОВ "Україна". І по тому, з якою лагідністю, уважністю та старанністю ставляться вони до неї, можна переконливо сказати, що люди зробили свій вибір правильно. З раннього ранку і до пізньої ночі вирує робота. Три поля площею 2700 га обслуговуються 12-ма механізаторами. В посівній задіяно 4 трактори "Т-150" і 6 — "МТЗ-80" та 8 сівалок. Завдяки продуманій організації робіт на полі ні техніка, ні люди не простоюють даремно жодної хвилини.
Керівництво господарства створило найсприятливіші умови усім трудівникам. Для них готуються безкоштовні обіди, полудники і вечері. Завідуюча їдальнею Г.Д. Плахотник та куховарки Л.В. Сукайло, Г.М. Мельниченко, Л.Г. Соломаха — справжні чарівниці. Готують так смачно борщі, супи, галушки, каші, м'ясні страви, компоти, що й за вуха не відтягнеш. До речі, для приготування страв використовуються продукти, які вирощені та заготовлені власними руками.
Відчуваючи таку турботу, підтримку та відповідальність за майбутній урожай, закохані в поле люди працюють на повну віддачу, долаючи всі перешкоди і негаразди. А матінка-земля, доглянута і злеліяна вчасно, обов'язково винагородить рясними щедротами.
Л. БОРИСЕНКО
Марію Семенівну Рохманенко, жительку села Вікторівка, знають й поважають не лише односельці, а й жителі сусідніх сіл. Ні, Марія Семенівна не займається знахарством чи екстрасенсорикою і не вчиняла вона геройських вчинків, які б прославили її, вона просто майстриня, але Майстриня з великої літери.
Народилася Марія Семенівна Рохманенко у 1932 році в мальовничому селі Мисайлівка, що на Богуславщині. І як сама вона каже, посміхаючись, народилася з голкою в руках. Адже скільки себе пам'ятає, щось вишиває, плете або шиє. Першим наставником, помічником і порадником у неї була мама. Пізніми вечорами при тьмяній свічечці розкривала матуся дочці секрети своєї майстерності. А маленька Марія, до крові наколовши пальчики, старанно викладала хрестик за хрестиком і раділа, коли на полотні розквітали квіти, шуміли трави, посміхалось сонечко.
Пролітали роки. Марійка виросла, пережила війну, вийшла заміж, викохала двох діток. При цьому, не покладаючи рук, трудилася в колгоспі ланковою. Виконувала і перевиконувала плани, неодноразово була нагороджена грамотами і похвальними листами за сумлінну працю. Згодом люди обрали її членом правління колгоспу, потім депутатом сільської ради. Маючи невгамовну вдачу, вона встигала скрізь. А вечорами та довгими ночами Марія Семенівна чаклувала над своїми диво-творіннями.
— Бувало, очі закриваються від втоми,— пригадує бабуся, — а руки продовжують вишивати.
По неповторних виробах, вишиванках, плетиві, шиттю жінки можна читати і історію її власного життя, і історію неньки - України. Кожен витвір відображає пережите, відчуте, омріяне.
Зайшовши до маленької кімнатки, в якій Марія Семенівна і до сьогодні, незважаючи на свій вік (73 роки), шиє одяг, вишиває рушники, сорочки, наволочки, простирадла, картини, плете скатертини та серветки, ніби потрапляєш у казку і мимохідь задумуєшся: скільки ж це треба терпіння, наснаги, часу, щоб створити таку красу? Сама ж майстриня зізналася, що не прикладає для цього надмірних зусиль. Нові малюнки та візерунки народжуються в її уяві, серці, душі щохвилини і самі просяться на білосніжну тканину.
Турботи не дозволяють Марії Семенівні насолоджуватись рукоділлям досхочу вдень, тому вона з нетерпінням чекає вечора, ночі. І як тільки все навкруги затихає, заводить бабуся тихенько українські пісні, що полюбилися їй ще з того часу, коли співала їх у хорі разом з Марією Григорівною Лисенко, бере голку в руки і, немовби пензлем, починає вимальовувати різноманітні неповторні казкові картини.
Л. БОРИСЕНКО
Шанують за сердечність, чуйність, доброту
Вже понад 30 років трудиться в ТОВ "Агрофірма "Шандра" Микола Степанович Ємець. І хоч він родом з Таращанського району, Шандру вважає рідним селом. Адже саме тут подружжя Ємців відчуло себе по-справжньому щасливими. Саме на цій землі народились і зросли їхні трійко дітей. Микола Степанович спочатку довгий час працював механізатором, а потім сів за кермо трактора К-700. На сьогоднішній день М.С. Ємець слюсарює. Колеги по роботі і люди в селі кажуть, що в нього "золоті" руки. За яку б справу не взявся, все зробить до ладу. Та шанують, люблять і цінують його шандрівчани не лише за надзвичайну сумлінність, талант і вміння, а й за те, що він готовий в будь-яку хвилину дня і ночі прийти на допомогу. Сердечність, чуйність, доброта панують у душі і серці цього чоловіка. Ніхто і ніколи не бачив його злим чи незадоволеним. А коли запитати в нього, як йому вдається залишатися таким, він відповідає: "Просто я люблю свою роботу, свою родину, своїх людей і своє рідне село Шандра".
Найстаріша жителька
Ганна Захарівна Острова — найстаріша жителька села Шандра. Нещодавно їй виповнилося 94 роки. Тут, у Шандрі, пройшло все її, сповнене труднощами, життя. В колгосп пішла працювати, як тільки його було створено. Ганна Захарівна ніколи не шукала собі легкої роботи і намагалась завжди бути першою. Підбадьорювала і підтримувала інших. Її невтомні руки трудились з раннього ранку і до пізньої ночі. А доля жінці випала нелегка і, як кажуть в народі, гірка вдовина. Чоловік в 1942 році загинув на фронті. Залишилася вона з трьома маленькими дітьми. Та не впала в розпач, не розгубилася. Приклала усі свої зусилля, аби підняти їх і вивести в люди. Підняла, вивела, а от сама...
Важка непосильна праця в колгоспі підірвала здоров'я Ганни Захарівни. Захворіла, злягла. І скільки б не намагалася відновити сили, не вдалося. Отримала другу групу інвалідності. Зараз за нею доглядає одна з її доньок. В серці ж старенької не перестає жевріти іскорка надії на те, що життя в країні зміниться на краще, а діти, внуки і правнуки ніколи не зазнають тих бід, які довелося пережити їй.
Вчить поважати людей
Свою викладацьку кар'єру Василь Володимирович Миргородський розпочав на Полтавщині. Та доля привела його на шандрівську землю, в школу, де він уже працює 25 років. Проводить Василь Володимирович уроки трудового навчання та Основ захисту Вітчизни. В цьому селі В.В.Миргородський знайшов не лише роботу до душі, а й свою другу половинку, створив сім'ю. Колеги по роботі, учні, батьки навіть не уявляють, що б робили без цієї талановитої, сумлінної, вимогливої і водночас доброї людини. Адже вчитель власними руками оформив кабінет Основ захисту Вітчизни. Завдяки його турботам шкільна майстерня вважається однією з найкращих в районі. Працю В.В. Миргородського високо оцінили під час проведення в березні в Шандрівській ЗОШ семінару викладачів Основ захисту Вітчизни. Гості з захопленням розглядали стенди, полиці і інше обладнання, яке виготовив вчитель з підручного матеріалу. А точніше, з того, що здавалося, на перший погляд, нікому не потрібним.
Своїм учням Василь Володимирович намагається прищепити любов до нелегкої чоловічої роботи. Він вчить дітей думати і творити, відповідати за свої вчинки, захищати слабших і поважати людей.
Т. БЕРЕЖНА
Уряд виконує свої зобов'язання. Пенсії будуть перераховані з 8 квітня
31 березня 2005 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України".
Згідно з цим Законом, з січня 2005 року розмір мінімальної пенсії за віком, призначеної за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 332 гривні.
Пенсіонерам за кожен рік страхового стажу понад 25 років у чоловіків та 20 років у жінок основний розмір пенсій з січня 2005 року збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше, ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком.
Виплату пенсій в нових розмірах буде розпочато із 8 квітня 2005 року — після завершення відповідних перерахунків та виготовлення виплатних документів.
Пенсіонерам, яким у перші дні квітня розпочато виплату пенсій у попередніх розмірах, з 8 квітня буде здійснено відповідну доплату за квітень та січень за додатковими відомостями.
Також буде виплачена різниця між розміром пенсії, одержаної у січні-березні та новим розміром пенсій. Згідно з рішенням Уряду, у квітні буде виплачено різницю за січень, у травні — за лютий, у червні — за березень.
М. ПАВЕЛКО, начальник головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
Як повідомили з управління Пенсійного фонду України у Миронівському районі, відомості на виплату доплат перерахованої пенсії з січня 2005 року отримані і передані на виплату до установ банків та пошти.
В разі виникнення проблем пенсіонери міста Миронівки можуть звертатися за телефоном 5-45-90, а населених пунктів району за телефонами 5-33-39, 5-11-62.
Смітники, смітники...
Я проживаю в Миронівці по вулиці Чапаєва біля труби. Там, де вона закінчується, розташувався смітник. Візками, підводами і машинами сюди вивозять всілякий непотріб. А ще люди зробили смітник у проваллі, де залізнична колія. Той смітник продовжують униз до будинків №76 і №78. У повінь і під час дощів все те сміття змивається на городи тих, хто тут живе. Якось я проходила повз котельню автоагрегатного заводу. Через дорогу — смітник. Хто його створив? Чи, часом, не мешканці навколишніх вулиць?
Прийшла весна. Вже і двомісячник розпочався. А ті смітники продовжують "прикрашати" Миронівку. А, може, пора з ними покінчити? Це завдання нас самих, жителів міста. Скажете, що нікуди дівати сміття? Правда, нікуди. То це вже проблема міськради, комунгоспу, голів вуличних комітетів. Організовуйте вивезення сміття не тільки від багатоповерхівок, а й від приватних будинків.
В. ВОЛОДЬКО. м. Миронівка
Як буде з ліками від діабету?
"У мене діабет другого типу. Ходять чутки, що сьогодні в районі виникли проблеми із забезпеченням таких хворих необхідними ліками. Хотів би з цього приводу почути кваліфіковане пояснення лікаря.
П.С. МАКАРЕНКО. с. Росава ".
Коментар районного ендокринолога О. А. ІВАШИНИ:
У нас в районі сьогодні зареєстровано 829 хворих на цукровий діабет. 90 дорослих, три підлітки і одна дитина —інсулінозалежні. Всі діабетики одержують ліки безплатно. Причому, діти і підлітки — тільки імпортний інсулін, шприц-ручки та глюкометри. Із 90 дорослих 17 отримують імпортний інсулін. У них тяжка форма діабету із ускладненнями. Інші забезпечені українським високоочищеним людським інсуліном та засобами його введення. Решта хворих отримують таблетки. В районі є достатньо ліків від діабету на місяць (це безплатно). Як буде далі, сказати не можу. Справа в тому, що відмінено всі попередні домовленості з поставниками ліків на рівні держави. Нових тендерів не проводилося. Сподіватимемося, що проблема найближчим часом вирішиться.
Куди діваються наші гроші?
"Мої діти вчаться в Миронівській ЗОШ №3. Їм постійно доводиться здавати гроші у фонд класу. То по 30 грн. на лінолеум, то по 10 ще на щось. Я розумію, потрібні гроші, щоб купити віник, крейду, але ж не лінолеум, не шпалери, не тюль на вікна. Раніше такого не було.
Т. М . м. Миронівка".
Коментар директора школи О.Г. КОРНІЄНКА:
— Викладені в листі факти справді мають місце. Та, думається мені, його автор не частий гість у школі. Інакше дістав би відповідь на свої запитання на загально-шкільних зборах ще в жовтні минулого року.
Шкільний благодійний фонд, куди всі здають по 10 грн., був започаткований самими батьками. І ними підтриманий, про що свідчить їхнє голосування. Гроші збирає батьківський комітет, а розпоряджається дирекція, використовуючи разом з спонсорськими внесками на ремонт коридорів, актового залу, бібліотеки, майстерень. Що ж до зборів у класі, то, якщо батьки хочуть, щоб їхні діти навчалися у затишних класних кімнатах, збирають на лінолеум, шпалери, тюль.
Що ж до того, як було раніше, то всі знають: грошима на ремонт забезпечувала держава. Сьогодні вона забезпечує лише коштами на меблі, хімреактиви тощо. Якщо ці пояснення не влаштовують автора, хай звертається в школу.


