НОВИНИ # 42.1 - 26.11.2013  
Статті номера [ 1 2 3 4 5 ]

І РОЗКВІТЛА «ТРОЯНДА»...


Вже сьомий рік пішов відтоді, як у складі Миронівського районного споживчого товариства створено споживче товариство «Троянда». Про його становлення, сьогоднішній день і перспективи розповідає голова товариства Анатолій Йосипович КОВАЛЕНКО.

— Кожна нова справа, звичайно, починається непросто. Було і у нас чимало організаційних проблем, а потім і виробничих. Та в «Троянді» підібрався колектив ентузіастів, котрі перед труднощами не звикли п асувати, долали їх разом, беручи на озброєння досвід та уміння, багато працювали, підтримували одне одного. А головне — вірили в успіх. І скоро він прийшов. Судіть самі: в перші роки в штаті «Троянди» працювало всього 10 чоловік. Сьогодні ця цифра подвоїлася. Так само зросла заробітна плата. І це тому, що розширилася наша виробнича сфера, яка включає в себе торгівлю та громадське харчування, а, отже, реалізацію продовольчих товарів та кулінарної продукції власного виробництва — пиріжків, чебуреків, котлет, шашликів..

У цьому переліку, як бачите, немає чогось незвичайного, новітнього, на що б покупець, образно кажучи, накинувся. Подібне готується в переважній більшості закладів громадського харчування впродовж багатьох літ для пересічного і не дуже перебірливого в гурманських пристрастях споживача. І все ж: чому в одних пиріжки черствіють, котлети холонуть, а у нас розкуповуються ще гарячими?

Секретів жодних. По-перше, якість. А точніше, найперша її складова — смак. Це головна вимога до тих же пиріжків та котлет. Вони повинні бути апетитними: з'їла людина і знову хоче. Але не тому, що вона не втамувала голод, а тому, що бажає ще відчути той приємний смак, який викликала у неї наша страва. Тоді і завтра, і через тиждень, і в наступні дні купуватиме лише у нас.

Далі. Вище я сказав, що продукція розкуповується просто від плити. В кожному закладі споживчого товариства, яке займається громадським харчуванням, створено своє меню, яке відповідає контингенту відвідувачів. Кожне підприємство хоче зберегти марку свого закладу там, де воно знаходиться.

І, нарешті, немаловажний факт — ціна. Вона у нас не «кусається». Націнки мінімальні. Тому, втрачаючи копійки на продажу одиниці того чи іншого товару, виграємо в підсумковій реалізації.

От, скажімо, тримаємо великий продовольчий магазин (№3) у Маслівці. Це майже на виїзді з села, в якому багато торгових точок, де можна купити продукти. У нашому магазині вони найдешевші. Хто купує багато, має непоганий виграш. За допомогою правління Миронівського районного споживчого товариства магазин відремонтовано зовні і всередині на рівні євростандарту. Вирішується питання про ремонт другої половини магазину. Відвідувачів тут обслуговують Наталія Володимирівна Купцова та Лариса Анатоліївна Михайленко.

В системі споживчого товариства бар «Зустріч», що на пероні вокзалу. Місце людне. Але ж тут ми не самі. Не знаю, як в сусідів, а у «Зустрічі» справи ідуть добре. І, в першу чергу, не через місце, а тому, що старшим кухарем тут Ольга Василівна Ігнатенко, яка свій багаторічний досвід передала молодій куховарочці Лесі Юхименко. Вона вже самостійно «чаклує» над каструлями та сковорідками. Барменом у «Зустрічі» Надія Миколаївна Малаховська. Уважна до відвідувачів, передбачлива і завжди з усмішкою.

Кафе «Монарх», що в центрі Миронівки, теж є складовою «Троянди». Тут трудиться дві зміни працівників, які постійно турбуються про розширення асортименту страв, культуру обслуговування. Думаю, будь-які мої коментарі з приводу переваг цього закладу перед іншими подібними в районі були б зайві. Це знає кожен, хто провів у нас вечір зустрічі з друзями чи забіг прохолодного дня на декілька хвилин, щоб зігрітися за чашечкою кави. А хто не був у «Монарху», настійно раджу завітати. Тут затишно і тепло, а в спекотний день — прохолодно. Готують смачно, подають до столу вишукано, обслуговують привітно.

Зовсім недавно у нашої «Троянди» з'явилася ще одна «пелюсточка». Це будинок «Ветеран» у Пустовітах, де мешкають самотні старенькі люди. Забезпечуємо їх необхідними продуктами харчування. Все привозимо власним транспортом. Молочні продукти — з кагарлицької «Кагми». Можливо, дехто розмірковує, що шукаємо тут собі вигоду? Так от, жодної вигоди. Скоріше це жест благодійності з нашого боку. Бо ціни, повторюся, помірні. Обслуговуючи «Ветеран», тісно співпрацюємо з сільським головою Дмитром Миколайовичем Чалим, територіальним центром обслуговування непрацездатних громадян.

Ось так, і про людей дбаємо, і себе не ображаємо. За минулий рік до бюджету району перерахували 38 тис. грн. У нас відсутня заборгованість по платежах і податках. Зарплату люди отримують своєчасно. І все ж конкурувати нам дуже важко. Щоб вижити сьогодні, доводиться докладати багато зусиль, аби не допустити збитковості.

Що ж до перспектив, то стояти на місці не збираємося, є деякі накреслення, задуми. Це день завтрашній і не хотів би наперед посвячувати усіх у наші плани. Час покаже.

<<<< Назад