Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре'.

Так було і тої осінньої ночі, коли, здавалося, нічого не віщувало біди. Погожий день. Велика рогата худоба, як звично, залишалася на ніч в оборах. Та ближче до півночі температура раптово низько впала, почався сильний вітер, пішов холодний дощ. Село вже спало. А вона, Валентина Петрівна, не знаходила собі місця, не заснула в теплому ліжку, бо знала , що корови та нетелі не зможуть зігнути ніг, не зможуть лягти в холодну калюжу в оборі. Тому поривалася туди, на племзавод, де надворі потерпало від холоду 400 корів. Але що могла зробити сама? Чи зуміє завести їх у приміщення? Підіймати на допомогу людей, які вже відпочивали, якось не наважувалася. І все ж після коротких роздумів прийняла рішення. Телефонувала своїм заступникам, спеціалістам, переважна більшість з яких до племзаводу не мала прямого відношення. І люди відгукнулися. Всі, як один, приїхали опівночі на племзавод, разом загнали худобу до приміщень. А потім ще поїхали на 3-ю ферму і там допомогли коровам зайти в теплі корівники.

Якби ті корови холодної ночі перебували під відкритим небом, з ними, напевно, нічого виключного і не трапилося б. Ну, померзли б кілька годин, а на завтра відігрілися б у приміщеннях. Але як би вона змогла дивитися тоді в їхні довірливі очі? Та й чи пробачила б сама собі? В жодному разі...

Робочий день у Валентини Петрівни починається з світанку. І майже завжди з племзаводу.

— Зайде до нас, — розповідає оператор Галина Вікторівна Євтушенко, — завжди найперше розпитає про сімейні справи, поцікавиться, чи допомоги якої не треба. І це якось по-домашньому, по-материнськи. Тому все і розкажеш їй як рідній близькій людині. А потім по приміщеннях пройде. Корови саме снідають, і вона обов'язково покуштує те, що тварини їдять. Ми стараємося, щоб тут було чисто. Валентина Петрівна любить порядок. Та не тільки, щоб догодити їй, прибираємо. Самим же приємніше працювати, коли робоче місце охайне. Вона так нас привчила. Вимогливий керівник. І справедливий одночасно. Не любить ледарів. А якщо людина старається, то й заробіток має пристойний. У мене, наприклад, більше тисячі гривень щомісяця.

Завідуюча племзаводу Світлана Анатоліївна Панасюк та її чоловік, головний ветлікар Руслан Іванович, в «Агросвіті» всього рік. Випускники Білоцер ківського аграрного університету. Приїхали з Вінниччини на запрошення Валентини Петрівни.

Вона одразу запропонувала нам гарний будинок з водою, газом, навіть з меблями, — розповідає Світлана. — Дала службовий автомобіль. Забезпечила цікавою роботою і пристойною зарплатою. Часом може і покритикувати. Але завжди по заслузі. І ніхто ніколи не ображається. Бо хіба ж можна ображатися на матір, яка бажає, щоб ти був кращим, розумнішим? Ця жінка уміє створити хороші умови для роботи і потім вимагає, щоб та робота робилася як належить.

До речі, про умови праці. Валентині Петрівні завжди так хотілося, щоб люди йшли на роботу не лише заради заробітку. А найперше, щоб їм тут працювалося цікаво, щоб зручно було і затишно. І вона такі умови створила. Тепер ніщо на племзаводі вже не нагадує тваринницьку ферму не такого вже й далекого минулого. Вся інформація про поголів'я племзаводу іде на комп'ютер. І постійно зберігається в його пам'яті. Народжується телятко і тут уже знають, який у нього потенціал. Перед доїнням вим'я кожної корови витирається індивідуальною одноразовою серветкою. Одержане молоко ніде не стикається з повітрям. Всі процеси автоматизовані. А працівники щодня можуть прийняти тут теплий душ, тричі на день смачно попоїсти в затишній їдальні за символічну плату. Додому і на роботу їх возить спеціальний автобус. Подвір'я заасфальтоване, багато квітів. І далі ведеться будівництво нових та реконструкція старих приміщень, що анітрохи не псує загальної картини доглянутої території.

Далі буде...