Згадує остарбайтерка.

Ми завжди говоримо і згадуємо тих, хто воював на фронтах Великої Вітчизняної. Але чомусь забуваємо про остарбайтерів — людей, яких в роки війни примусово вивезли на роботу в Німеччину. Була серед них і жителька Кип'ячки Лідія Венедиктівна Дуброва. Коли вона веде розповідь про війну і остарбайтерське життя, на очах у неї з'являються сльози.

Народилася Лідія Венедиктівна в Драчах 1927 року. Пережила голодомор 1933-го. Від голоду в неї померли мати і сестри. Залишилася вона лише з татом. Батько вночі ходив красти з польових кіп необмолочені колосочки. Вдома з них вибивали зерно і так спасалися від голоду.

22 червня 1941-го почалася війна. Німці швидко захоплювали наші землі. 5 серпня вони вдерлися у Драчі. Настали чорні дні фашистської неволі. Через рік почали забирати молодих людей до Німеччини на роботи. Селом їздила підвода і чотири німецькі солдати збирали дівчат і юнаків. Батько заховав Ліду у здоровий дерев'яний ящик, в якому вона просиділа півдня. Коли німці зайшли до хати і запитали батька, де донька, він промовчав. Розлючені фашисти стали бити його батогом, погрожували, що спалять хату. Коли все стихло, дівчина вилізла з ящика. Побачивши це, німці підбігли і стали ще жорстокіше бити чоловіка, а її схопили і відвезли до Кагарлика, а звідти — на Київ. Там молодих людей посадили на потяг і відправили в німецьке місто Гагін, де їх продавали, як худобу, німцям. Лідія Дуброва потрапила до містечка Шаксмьоле на фабрику «Зайн». Годували робітників погано. Вранці і ввечері кава, а на обід — баланда. В суботу давали півхлібини (наполовину з тирси) і 20 грамів масла. Неділя була святом — видавали по три варені картоплини і салат з червоної капусти.

В 1943 році господар виділив дівчатам кімнату на 2-му поверсі і дозволив їм щодня ходити в лазню. Коли радянські війська вже були на підступах до міста, робітників зігнали в одне місце і звеліли записати в якійсь книзі, що їм добре жилося в Німеччині. Поганого ніхто не писав. Боялися, щоб не вбили.

Невдовзі містечко захопили союзники. Вони їхали вулицею і викидали ящики з печивом. На фабриці того дня хліб з тирсою вже не видавали. На кухні кипіло м'ясо та варилася картопля в мундирі. З Німеччини Лідія Венедиктівна разом з односельчанкою Онисею Степанівною Кухаренко повернулася в рідне село.

Шістдесят років віддаляють цю стареньку жінку від тих пам'ятних подій. Та забути їх важко.

Р. ЗВАРИЧ, с. Кип'ячка