НОВИНИ # 47.2 - 26.12.2016  
Статті номера [ 1 2 3 4 5 ]

Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре'.


Хто не їв карапишівських ковбас, сосисок, сардельок, копченого м'яса та сала, той, мабуть, і не знає, яким все це повинно бути справжнім на смак. Немає в них ні сої, ні інших сторонніх наповнювачів. Про якість турбується технолог Ольга Андріївна Са венко, готує фарші невеликий колектив знавців своєї справи. А доводить до готовності терміст Тетяна Іванівна Сосюра.

— Раніше мені доводилося носитися з дровами, а тепер, — показує новітнє обладнання, — лише кнопки натискую, а розумна машина все сама робить. Це Валентина Петрівна подбала. Обладнання дороге. Та люди для неї дорожчі. Постійно піклується про умови праці, щоб ми не перевантажувалися.

Старе приміщення відділення зв'язку не експлуатувалося. Мало непривабливий вигляд. І Валентина Петрівна вирішила використати його з користю для людей. Будинок капітально відремонтували і тут розташувався салон краси. Що зовні, що інтер'єр — ніщо тут і близько не нагадує сільський будинок побуту. Та і в райцентрі позаздрять. У салоні можна відремонтувати старий одяг і замовити обнову. Це турбота швеї-закрійниці Любові Мефодіївни Ліщенко. Масаж за всіма вимогами виконає Оксана Миколаївна Даниленко...

А манікюр і навіть педикюр класно зробить ще зовсім юна Наталія Олійніченко. Дівчина приїхала з Миронівки. Не мала, де жити, не мала роботи. То Валентина Петрівна взялася турбуватися про Наталю, як про рідну доньку: дала їй житло. Сама поїхала в Богуслав і серед року вмовила викладачів профтехучилища взяти Наталю на навчання. Потім ще й платила за це.

Гарну зачіску всім бажаючим тут зробить Світлана Миколаївна Максименко. За порядком стежить Лідія Олексіївна Кузьменко.

— Взагалі я багато років працювала дояркою, — розповідає Лідія Олексіївна. — Та спина стала боліти, важко доводилося. Пішла до Валентини Петрівни, поділилася проблемами. А вона втішила і запропонувала цю роботу. Та як же легко і приємно мені тут працюється. Ніби вдома прибираю: купа миючих засобів, серветочок, які самі бруд забирають, а для прання — машина-автомат.

До речі, наша співрозмовниця вже бабуся, а вигляд має свіжий та молодий. Це її колеги з салону краси так постаралися.

Карапишани вже звикли до того, що мають можливість скористатися послугами перукаря, масажиста, зробити манікюр, пошити обнову. Відвідувачами салону стала не лише інтелігенція села, а й працівники полів та ферм. Це те, про що давно мріяла Валентина Петрівна. Зрештою, створила вона салон не для себе, а для своїх односельців.

Кав'ярня «У Карапишах» — новобудова села. В інтер'єрі поєднано сучасність та історичне минуле. Аби прикрасити зали та куточки кав'ярні, карапишани поприносили з дому одяг і речі домашнього вжитку, якими колись користувалися їхні бабусі та дідусі. Національний колорит доповнюють і дівчата у вишиванках, що обслуговують відвідувачів. А їх тут завжди повно. Особливо молоді. Висока культура обслуговування, смачна та багата кухня, в якій чималий відсоток традиційних українських страв, притягує сюди не тільки карапишан, а й людей з усієї околиці і навіть із столиці, які бажають відзначити свято чи просто відпочити за гарним столом, послухати українських пісень — сучасних та давніх.

Далі буде...

Початок статті - Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре' - 1

Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре' - 2

<<<< Назад