Запізніле каяття.

Віяв тихий весняний вітерець. З-за хмарини визирало сонце, яке стрибало промінцями по обличчях двох літніх жінок. Та на нього ніхто не зважав. Не до того було.

Схвильована жінка щось розповідала, змахуючи хустинкою сльозу. Коли вже потім відійшла, її співрозмовниця замислилась, а через якусь хвилю завела мову про долю тієї жінки...

Щасливо жила молода сім'я. Був у них один син. А коли хлопцеві виповнилося 10 років, трагічно загинув батько. Всі турботи по його вихованню лягли на материні плечі.

Пролетіли літа. Пішов син служити до війська. А через два роки повернувся додому з дружиною. Згодом і дитя народилося.

Свекруха не сприйняла невістки. Кожного дня у них були сварки. Мати часто ображала невістку, навіть виганяла її з дитиною з двору. Син все те бачив і мовчав. Або й підтримував матір.

Скоро він став зазирати до чарки. І навіть руки простягати до дружини. А якось, з'ясовуючи на нетверезу голову стосунки, тяжко побив її. Після тривалого лікування та забрала дитину і вже сама поїхала від чоловіка та його матері до своїх родичів.

Свекруха залишилася з сином. Та і вдвох вони не ладили. Він все більше пив. Скоро втратив роботу. А коли не було грошей на спиртне, навіть на матір замахувався, дорікаючи їй за всі негаразди.

Якось пізнім осіннім вечором, як завжди нетверезий, блукав він вулицями села та і впав, підслизнувшись, серед калюжі. Підвестися не зміг. Так і заснув.

Автомобіль мчав на швидкості. Водій навіть не підозрював, що хтось може лежати в багнюці. А коли побачив, загальмував. Та було вже пізно...

Після втрати сина старенька мати залишилася самотньою. Занедужала. Часом, не було кому і води піднести, до кого голову прихилити. Очі не висихають від сліз, сумні думки не виходять з голови. Життя перестало бути для неї потрібним.

Якось дістала вона старенький учнівський зошит, ручку, підійшла до столу, сіла. Слова побігли рядок за рядком, змішуючись з гіркими слізьми: «Добрий день мої рідні донечка й онучок...»

Тепер та бабуся чекає відповіді. Але чи відгукнеться невістка на її лист?...

О.ГУЛЕНКО с. Росава