Організатори свята однієї вулиці в маленькому селі П'ятихатки Центральненської територіальної громади були в розпачі: так старанно готувалися до цієї події, а тут — цілий день дощ. Чи посходяться люди? Та й яке то вже свято через негоду.

Але всі побоювання виявилися марними. Надвечір сонце визирнуло з-за хмар. Кинуло проміння на квітучі садки, на обличчя п'ятихатківців, котрі, увібравшись у святковий одяг, сходилися до центру своєї старенької-старенької вулиці Тимірязєва, котрій, як і самому селу, щойно виповнилося 100 літ...

Отож, у далекому 1905-у відомий реформатор на селі П.А. Столипін взявся обдаровувати землями учасників Російсько-Японської війни. Були серед них корсунець Антоненко та юхнівчанин Старинець, які першими приїхали у ці краї, одержавши по 5 чи по 8 десятин землі. По одній — там, де тепер село, а решту — у степу. Стали будуватися-розбудовуватися, завели господарство, заприятелювали. А діти одружилися. (І досі живе на цій вулиці їх прямий спадкоємець Леонід Іванович Антоненко). У 1905-у і пізніше приїхали сюди Яровенки та Біліченки з Шупиків, Микитенки та Угнівенки з Юхнів, Нагорні та Нечаї з Козина, Жигайли. Їхні правнуки з гордістю називають себе п'ятихатківцями.

А того вечора всі вони зібралися на свято своєї 100-літньої вулиці. Відкрила його сільський голова Т.П. Руденко:

— До ювілею на вулиці Тімірязєва зроблено багато хороших справ, — наголосила вона. — Сумлінням депутатів, коштами сільської ради, дослідного господарства, інституту прокладено газо- та водопроводи, капітально відремонтовано дорогу, відкрито магазин. Бажаючі встановили в оселях телефони.

І ось найурочистіший момент. Директору інституту пшениці В.І. Дубовому, директору ДПДГ «Еліта» В.С. Кочмарському, депутату сільської ради Л.А. Мурашко сільський голова доручає виконати почесну місію — перерізати стрічку, яка перетинає в'їзд на капітально відремонтовану дорогу з твердим покриттям по вулиці-ювілярці (знімок посередині). Відкриваючи дорогу, В.С. Кочмарський сказав, що потрібно постаратися, аби було на цій вулиці покриття з асфальту. А В.І. Дубовий додав:

— Раніше цю дорогу п'ятихатківці утоптували босими ногами та возами. А хотілося б, щоб люди заможнішали і їздили тут власними «мерседесами».

Лягли квіти до пам'ятного знака, встановленого в центрі вулиці в пам'ять про партизанок-підпільниць загону Івана Приймака Зіну Старинець та Віру Недому (знімок вгорі). Вони жили на цій вулиці. А в 1943-у дівчат закатували фашисти. Сьогодні у П'ятихатках живуть їхні рідні, які напередодні відкривали пам'ятний знак.

Того вечора вшановували учасника бойових дій, який теж мешкає на Тімірязєва, М.М. Сухобруса. Сільський голова вручила йому ювілейну медаль з нагоди 60-річчя Перемоги. Теплі слова з побажанням здоров'я та довголіття адресувалися й найповажнішим бабусям вулиці, котрим уже багато-багато літ. Це М.Р. Ништун, Є.Є. Нагорна, У.Я. Самаріна, М.Н. Харченко.

Привітали травневих іменинників-мешканців вулиці — батька та сина Луценків, І.Л. Антоненка, О.П. Прокопік, Г.В. Туренка.

Слово взяв спадкоємець родів-засновників села Л.І. Антоненко. Завірив, що триматимуть вулицю у порядку, житимуть дружно.

В.І. Дубовий, виступаючи знову, наголосив, що він вчився господарювати у людей, котрі жили і живуть у П'ятихатках. Передав подарунки спадкоємниці роду першопоселенців Старинців, вдові полеглого на полі бою воїна Ользі Дмитрівні Буряк.

— Я часто вас просив допомогти попрацювати в полі, — звернувся до людей В.С. Кочмарський, — і ви ніколи не відмовляли. Велика вам вдячність за розуміння і працю.

Депутат сільської ради Л.А. Мурашко називає імена тих, хто багато зробив для благоустрою вулиці. Це, зокрема, Марія Олексіївна Чумак, яка, на жаль, через хворобу була відсутня. Петро Іванович Шульга разом з дружиною Валентиною Володимирівною відновили сільський магазин. Неза бутній Іван Григорович Фастаковський, якого, на жаль, вже немає серед нас, свого часу теж займався тут дорогою та озелененням.

Всім, кого вшановували на цьому святі, дарували квіти і пісні. А співали їх митці фольклорно-етнографічного народного ансамблю «Золота нива» під керівництвом Ніни Северин (знімок внизу).

До пізнього вечора не розходилися люди по домівках. Слухали пісні самодіяльних артистів і самі підспівували. Бо коли свято, коли радісно на серці, хочеться співати. Пісня об'єднала цих людей у дружню сім'ю, якій від роду вже 100 літ.

О. КОРНАЧЕВСЬКА

Хто не їв карапишівських ковбас, сосисок, сардельок, копченого м'яса та сала, той, мабуть, і не знає, яким все це повинно бути справжнім на смак. Немає в них ні сої, ні інших сторонніх наповнювачів. Про якість турбується технолог Ольга Андріївна Са венко, готує фарші невеликий колектив знавців своєї справи. А доводить до готовності терміст Тетяна Іванівна Сосюра.

— Раніше мені доводилося носитися з дровами, а тепер, — показує новітнє обладнання, — лише кнопки натискую, а розумна машина все сама робить. Це Валентина Петрівна подбала. Обладнання дороге. Та люди для неї дорожчі. Постійно піклується про умови праці, щоб ми не перевантажувалися.

Старе приміщення відділення зв'язку не експлуатувалося. Мало непривабливий вигляд. І Валентина Петрівна вирішила використати його з користю для людей. Будинок капітально відремонтували і тут розташувався салон краси. Що зовні, що інтер'єр — ніщо тут і близько не нагадує сільський будинок побуту. Та і в райцентрі позаздрять. У салоні можна відремонтувати старий одяг і замовити обнову. Це турбота швеї-закрійниці Любові Мефодіївни Ліщенко. Масаж за всіма вимогами виконає Оксана Миколаївна Даниленко...

А манікюр і навіть педикюр класно зробить ще зовсім юна Наталія Олійніченко. Дівчина приїхала з Миронівки. Не мала, де жити, не мала роботи. То Валентина Петрівна взялася турбуватися про Наталю, як про рідну доньку: дала їй житло. Сама поїхала в Богуслав і серед року вмовила викладачів профтехучилища взяти Наталю на навчання. Потім ще й платила за це.

Гарну зачіску всім бажаючим тут зробить Світлана Миколаївна Максименко. За порядком стежить Лідія Олексіївна Кузьменко.

— Взагалі я багато років працювала дояркою, — розповідає Лідія Олексіївна. — Та спина стала боліти, важко доводилося. Пішла до Валентини Петрівни, поділилася проблемами. А вона втішила і запропонувала цю роботу. Та як же легко і приємно мені тут працюється. Ніби вдома прибираю: купа миючих засобів, серветочок, які самі бруд забирають, а для прання — машина-автомат.

До речі, наша співрозмовниця вже бабуся, а вигляд має свіжий та молодий. Це її колеги з салону краси так постаралися.

Карапишани вже звикли до того, що мають можливість скористатися послугами перукаря, масажиста, зробити манікюр, пошити обнову. Відвідувачами салону стала не лише інтелігенція села, а й працівники полів та ферм. Це те, про що давно мріяла Валентина Петрівна. Зрештою, створила вона салон не для себе, а для своїх односельців.

Кав'ярня «У Карапишах» — новобудова села. В інтер'єрі поєднано сучасність та історичне минуле. Аби прикрасити зали та куточки кав'ярні, карапишани поприносили з дому одяг і речі домашнього вжитку, якими колись користувалися їхні бабусі та дідусі. Національний колорит доповнюють і дівчата у вишиванках, що обслуговують відвідувачів. А їх тут завжди повно. Особливо молоді. Висока культура обслуговування, смачна та багата кухня, в якій чималий відсоток традиційних українських страв, притягує сюди не тільки карапишан, а й людей з усієї околиці і навіть із столиці, які бажають відзначити свято чи просто відпочити за гарним столом, послухати українських пісень — сучасних та давніх.

Далі буде...

Початок статті - Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре' - 1

Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре' - 2

Віяв тихий весняний вітерець. З-за хмарини визирало сонце, яке стрибало промінцями по обличчях двох літніх жінок. Та на нього ніхто не зважав. Не до того було.

Схвильована жінка щось розповідала, змахуючи хустинкою сльозу. Коли вже потім відійшла, її співрозмовниця замислилась, а через якусь хвилю завела мову про долю тієї жінки...

Щасливо жила молода сім'я. Був у них один син. А коли хлопцеві виповнилося 10 років, трагічно загинув батько. Всі турботи по його вихованню лягли на материні плечі.

Пролетіли літа. Пішов син служити до війська. А через два роки повернувся додому з дружиною. Згодом і дитя народилося.

Свекруха не сприйняла невістки. Кожного дня у них були сварки. Мати часто ображала невістку, навіть виганяла її з дитиною з двору. Син все те бачив і мовчав. Або й підтримував матір.

Скоро він став зазирати до чарки. І навіть руки простягати до дружини. А якось, з'ясовуючи на нетверезу голову стосунки, тяжко побив її. Після тривалого лікування та забрала дитину і вже сама поїхала від чоловіка та його матері до своїх родичів.

Свекруха залишилася з сином. Та і вдвох вони не ладили. Він все більше пив. Скоро втратив роботу. А коли не було грошей на спиртне, навіть на матір замахувався, дорікаючи їй за всі негаразди.

Якось пізнім осіннім вечором, як завжди нетверезий, блукав він вулицями села та і впав, підслизнувшись, серед калюжі. Підвестися не зміг. Так і заснув.

Автомобіль мчав на швидкості. Водій навіть не підозрював, що хтось може лежати в багнюці. А коли побачив, загальмував. Та було вже пізно...

Після втрати сина старенька мати залишилася самотньою. Занедужала. Часом, не було кому і води піднести, до кого голову прихилити. Очі не висихають від сліз, сумні думки не виходять з голови. Життя перестало бути для неї потрібним.

Якось дістала вона старенький учнівський зошит, ручку, підійшла до столу, сіла. Слова побігли рядок за рядком, змішуючись з гіркими слізьми: «Добрий день мої рідні донечка й онучок...»

Тепер та бабуся чекає відповіді. Але чи відгукнеться невістка на її лист?...

О.ГУЛЕНКО с. Росава

Один мій знайомий при нагоді дуже любить розповідати про свою тещу. Помиляєтесь, якщо думаєте, що він перелічує всі її вади та недоліки. Навпаки. Її життєве кредо викликає в цього чоловіка і здивування, і повагу. Вона, наприклад, ніколи ні з ким не свариться, задарма не хвилюється. А сердитою її взагалі ніхто ніколи не бачив.

Якось поцупили в цієї жінки просто з сумки гаманця. А в ньому майже вся пенсія. «Значить комусь більше потрібно, ніж мені», — філософськи підсумувала теща. І з того часу стала класти гроші у більш надійне місце. До того ж вона не слала прокльонів своїм кривдникам, навіть не вилаяла поза очі.

Нещодавно прочитала я ось такий вислів: «Живи так, ніби тобі ніхто ніколи нічого поганого не зробив». Якщо так, то, думаю, ця напівміфічна теща за таким принципом і живе. І тоді в неї треба було б повчитися такої великої мудрості. Справді, іти по життю з посмішкою, незважаючи на всі негаразди, просто необхідно.

А з іншого боку ... Мені завжди здавалося, що я якось неправильно живу. Наприклад, ніколи не вміла відповісти хамством на хамство, підлістю на підлість, зрадою на зраду. А, може, інколи і варто було б. Бо, як не прикро, світ все ж таки стоїть не на чеснотах, а на протилежному.

Скажімо, ви працюєте в релігійні свята? Якщо так, то вас, у кращому випадку, назвуть безбожником. Але ж ті самі богобоязливі люди не бачать ніякого гріха в тому, щоб всмак попліткувати, виливши на ближнього баняк помиїв.

А як щодо «не укради»? Самі добре знаємо, як.

«Не сотвори собі кумира» — теж, як виявляється, не для нас.

Коли розлючена дама в модному антуражі штрикає мені межи очі пальцями, погрожуючи розправою тільки за те, що я маю нахабство думати трохи інакше, як прийнято, то висновки кажуть самі за себе.

Але за законами фізики сила дії дорівнює силі протидії. Тому, якщо мені наступного разу знову почнуть штрикати межи очі, я зроблю у відповідь так само. Чи все-таки жити і далі, ніби мені ніхто нічого поганого не зробив?

А ось ще один досить тривіальний приклад. Марія Іванівна — жінка лагідна і не скандальна. Дуже потерпала від сусідських курей. Коли ж зі сльозами на очах показувала сусідам понівечену городину, ті тільки плечима знизували — курка ж, мовляв, хіба їй поясниш, куди не слід ходити. Нарешті терпець Марії Іванівни увірвався. У сусідських курей з'явилася реальна загроза стати інвалідами. Після того, у своєму городі вона чужих курей вже не бачила ніколи. Сусіди, видно, знайшли спосіб, як провести з ними виховну роботу. Скандалу не було. Марія Іванівна далі живе з своїми сусідами так, ніби ніхто з них нікому нічого поганого не заподіяв.

Мабуть, це правильно. Будда говорив, що ненависть годі припинити ненавистю, тільки любов'ю. Але ж як при цьому не переступити ту межу, за якою закінчується любов і починається ненависть. Особливо, коли потерпає власна гідність. Де набратися вміння жити так, ніби тобі ніхто нічого поганого ніколи не заподіяв? Навчіть, якщо знаєте.

Т. БЕРЕЖНА

Ми — за розрахункові книжки

«Я завжди ретельно плачу за використану електроенергію по повідомленнях, які надсилають. А то якось вирішила перевірити, чи ті показники відповідають дійсності. І вийшло, що я переплатила аж за чотири місяці наперед. Як було раніше добре, коли всі мали розрахункові книжки і платили стільки, скільки треба було заплатити за використану електроенергію.»

О.О. МАРТИНЕНКО. м. Миронівка

  «Вважаю, що форма оплати за спожиту електроенергію повинна бути максимально спрощеною і доступною для розуміння всіма верствами населення. Найкраще і найвигідніше — це введення розрахункових книжок, як було раніше, як тепер ведеться розрахунок за спожитий природний газ. Звірка з лічильником — найпростіше і найправильніше. А в новій системі розрахунків виходить, що на лічильник ніхто не зважає. Нам нав'язують свою норму використання електроенергії. Спожила людина на місяць 50 кВт/год, а їй пишуть 100. Ще й вимагають попередньої оплати до кінця місяця. Тобто, платити за ту електроенергію, якою людина не користувалася. Така форма обліку спрямована проти нас, споживачів».

С. А. ГРИГОРЕНКО. с. Росава.

 

Висловлені в листах, а також і інші проб леми, які виникають у споживачів при розрахунках за електроенергію, коментує заступник директора з комерційних питань ЗАТ «А.Е. С. Київобленерго» В.П. Прокопенко.

—Щодо бажання повернутися до розрахункових книжок, то це — вчорашній день. Сучасна форма розрахунку відповідає європейському стандарту. В рахунку міститься вся інформація про зміни в оплаті, які відбулися після отримання останнього рахунку впродовж останнього місяця. Тепер споживач має можливість сплатити за електроенергію авансом, використовуючи один рахунок. У системі ведеться накопичувальний баланс, згідно з яким всі необхідні суми можна сплатити одним рахунком. Для зручності оплати рахунку в приміщенні РЕМу організовано робоче місце прийому всіх комунальних платежів. Ще планується організувати автобусний маршрут для підвезення наших споживачів від автостанції до району електричних мереж. Так що наші плани націлені на поліпшення обслуговування споживачів.

І ще одне. Часом у споживачів виникають запитання: чому сума, яку сплачено в попередньому місяці, знову виникає на рахунку за поточний місяць. Чи не платить споживач двічі за один і той же обсяг спожитої електроенергії? Справа в тому, що комп'ютерна програма, яка «відповідає» за нарахування, використовує дані про платежі, здійснені до 10 числа кожного місяця. Якщо споживач сплачує рахунок після 10-го числа, то хоч на балансі споживача ця сума буде врахована, у наступному рахунку вона не відобразиться. На самому рахунку споживач побачить цю суму лише через місяць. То краще вже сплачуйте до 10-го числа, тоді уникнете можливих непорозумінь.

 

 

Ідентифікаційні номери — дітям

«Чи потрібно дітям отримувати ідентифікаційні номери?»

О. ПАРХОМЕНКО. м. Миронівка.

Відповідає завсектором обслуговування платників Миронівського відділення обухівської ОДПІ В. В. Деньга.

— До Державного реєстру фізичних осіб ( ДРФО) вноситься інформація про осіб, які постійно проживають в україні, мають об'єкти оподаткування і зобов'язані сплачувати податки. Діти віком ло 16-ти років здебільшого не отримують доходів, тому не підпадають під означення платників податків. До ДРФО включаються відомості лише про тих, малолітніх або неповнолітніх осіб, які мають об'єкти оподаткування і зобовязані сплачувати податки. Під час реєстрації у ДРФО фізична особа заповнює відповідну картку. Законом передбачено, що картки неповнолітніх громадян, незалежно від їх віку, видаються одному з батьків при наявності свідоцтва про народження дитини та особистого паспорта громадянина України одного з батьків, чи його паспортного документа з визначеним місцем проживання і відміткою про реєстрацію дитини.