Однією з найгостріших проблем у діяльності бібліотек нашої країни протягом останніх років є поповнення їхніх фондів. Адже у зв'язку з економічними труднощами держава не виконує своїх зобов'язань щодо гарантованого фінансування комплектування, як це передбачено законом. Тому визначення власних шляхів пошуку коштів на комплектування і впровадження в зв'язку з цим нових форм роботи стали наразі важливими чинни ками виживання публічних бібліотек.

Спираючись на зарубіжний досвід та враховуючи вітчизняну специфіку, наші бібліотеки почали активно впроваджувати фандрейзинг. Тобто шукати додаткові кошти для придбання літератури. За останні десять років у країні сформувалася певна організаційно-правова база, опрацьовано методику і накопичено чималий практичний досвід. Саме про це йшла мова на засіданні «круглого столу», яке відбулося днями в читальному залі районної бібліотеки. А взяли в ньому участь працівники всіх філіалів централізованої бібліотечної системи району.

Бібліотеки району використовують два джерела позабюджетного фінансування — внутрішнє (власні можливості) та зовнішнє (залучення сторонніх коштів). До першого належать кошти, отримані за рахунок надання платних послуг. Сьогодні, в час ринкових відносин, працівники бібліотек зрозуміли, що вони теж володіють товаром. І товар цей специфічний — інформація. Він має свою вартість. Тому в останні роки платні послуги, доповнюючи безкоштовне обслуговування, знаходять дедалі ширше застосування. При цьому основні послуги залишаються безкоштовними і гарантуються державою.

Розповсюдженими джерелами отримання позабюджетних коштів для бібліотек виявилися різні форми спонсорської допомоги, пожертви (або внески). Вони можуть надходити як від державних установ, приватних чи напівприватних організацій, різноманітних фондів (міжнародних, доброчинних, асоційованих, місцевих), так і від окремих благодійників.

Наша бібліотека також ввійшла в русло нововведень. На її базі та в ряді сільських філіалів вже впродовж кількох років діють читацькі клуби «Фоліант». За рахунок благодійних внесків до нього ми маємо можливість поповнювати фонди новою книжковою продукцією, чим задовольняти попит читачів.

О. ІСКАНДАРОВА, директор централізованої бібліотечної системи району

Ольга Миколаївна Усенко керує зміною, у якій працює 9 чоловік. Пишається своєю роботою і виконує її дуже ретельно.

— Мені так пощастило, що працюю під керівництвом Валентини Петрівни, — ділиться вона. — Користуюся багатьма пільгами. Тут у всьому такий порядок. Ось мій дідусь і бабуся живуть у Богуславському районі. Їм там проблемно вирішити елементарні господарські справи. Скажімо, виписати трактора чи машину. Там усе розпалося. А у нас — будь ласка. Школа, дитсадок, лікарня, санаторій, Будинок культури — всі проблеми цих закладів, зокрема харчування дітей і хворих, ремонт приміщень, не обходяться без допомоги голови товариства. Вона вирішує їх, співпрацюючи з сільською радою, а в першу чергу з її головою Василем Івановичем Журбою.

— Я щодня на наряді, щоб бути у курсі справ товариства, — розповідає сільський голова. — Часто запрошуємо Валентину Петрівну на сесії. Зокрема, коли затверджуємо бюджет. Вона вносить багато корисних пропозицій і потім сама допомагає в їх реалізації. Особливо з питань благоустрою. У селі працює спеціальна бригада, яка стежить за чистотою та озелененням. До Валентини Петрівни, як до депутата обласної ради, часто звертаються жителі навколишніх сіл і з Миронівки з найрізноманітнішими проблемами — немає чим топити, немає грошей на операцію, немає роботи, потрібні кошти на прокладання газопроводу. І вона всім допомагає. Без уваги не залишилася жодна людина, якій справді потрібна допомога.

— Колеги з дільничних лікарень району дивуються, що в щоденному меню наших хворих є м'ясо і соки, — це говорить головний лікар Карапишівської дільничної лікарні Олександр Олександрович Мочалов,— що наша «швидка» завжди на ходу, бо є бензин. Все це турбота Валентини Петрівни.

А завуч школи Валентин Васильович Мінзар додає:

— Завдячуючи цій діловій турботливій жінці, у наших дітей є все, чого немає в інших школах. Маю на увазі, в першу чергу, сучасну оргтехніку. Їхати на змагання, будь ласка, автобус. Щодо харчування, то батьки вносять за це символічну плату. А окремі категорії дітей харчуються взагалі безплатно. Так само багато зробила Валентина Петрівна і для Олександрівської школи...

У Будинку культури чисто і затишно. Його директор Валентина Миколаївна Багрянцева називає голову товариства меценатом. Бо так багато зробила для розвитку культури на селі:

—Її турботами створено дитячий танцювальний колектив при Будинку культури. За кошти товариства (1000 грн.) закуплено літературу для бібліотеки. За сприяння Валентини Петрівни придбано музичний центр для дискотек. Скоро розпочнеться оновлення сцени — заміна освітлення та «одягу». І на це «Агросвіт» дає 75 тис. грн.

Найсвятіше місце в центрі села — Меморіал Слави, відкритий тут на місці могили захисників та визволителів села на кошти СТОВ «Агросвіт». Поруч — парк Слави.

У голови СТОВ «Агросвіт» жодної вільної хвилини. У цьому великому багатогалузевому господарстві немає такої сфери, в якій би вона не була компетентною. Поле, сад, племзавод, економіка і навіть техніка. Звичайно, щоб все це знати, багато працює, багато читає, продовжує самостійно вчитися. Тому завжди в курсі усіх справ товариства. І при всьому цьому дуже скромна, проста і відкрита. Які б складні та нагальні проблеми не були, якщо до Валентини Петрівни прийшла людина з своїм болем, залишає все і береться допомагати. Хоч це не завжди буває просто. А чи уміють так усі наші керівники? Якби ж то...

— Мені так хочеться, щоб усім жилося добре, — каже Валентина Петрівна. — Для цього робиться багато, але ще більше треба зробити. Сама я ніколи б не впоралася з усіма проблемами, якби не мої численні помічники — виконавчий директор Сергій Васильович Руденко, заступник з рослинництва Дмитро Васильович Петренко, заступник з тваринництва Іванна Іванівна Засуха, заступник з фінансово-економічних питань Галина Василівна Усенко, заступник з соціальних питань Поліна Дмитрівна Журба, головний інженер-будівельник Дмитро Геннадійович Главацький, заступник з господарської частини, теж інженер-будівельник Сергій Михайлович Бойченко. Постійно тісно співпрацюю з нашим сільським головою Василем Івановичем Журбою.

Ось така ця жінка — ділова і сучасна, турботлива і ніжна, дружина, мама, бабуся, для якої немає чужих справ. До всього їй діло, за всім болить серце...

О. КОРНАЧЕВСЬКА

Початок статті - Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре' - 1

Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре' - 2

Валентина Даниленко: 'Хочу, щоб всім жилося добре' - 3

Однією з найгостріших проблем у діяльності бібліотек нашої країни протягом останніх років є поповнення їхніх фондів. Адже у зв'язку з економічними труднощами держава не виконує своїх зобов'язань щодо гарантованого фінансування комплектування, як це передбачено законом. Тому визначення власних шляхів пошуку коштів на комплектування і впровадження в зв'язку з цим нових форм роботи стали наразі важливими чинни ками виживання публічних бібліотек.

Спираючись на зарубіжний досвід та враховуючи вітчизняну специфіку, наші бібліотеки почали активно впроваджувати фандрейзинг. Тобто шукати додаткові кошти для придбання літератури. За останні десять років у країні сформувалася певна організаційно-правова база, опрацьовано методику і накопичено чималий практичний досвід. Саме про це йшла мова на засіданні «круглого столу», яке відбулося днями в читальному залі районної бібліотеки. А взяли в ньому участь працівники всіх філіалів централізованої бібліотечної системи району.

Бібліотеки району використовують два джерела позабюджетного фінансування — внутрішнє (власні можливості) та зовнішнє (залучення сторонніх коштів). До першого належать кошти, отримані за рахунок надання платних послуг. Сьогодні, в час ринкових відносин, працівники бібліотек зрозуміли, що вони теж володіють товаром. І товар цей специфічний — інформація. Він має свою вартість. Тому в останні роки платні послуги, доповнюючи безкоштовне обслуговування, знаходять дедалі ширше застосування. При цьому основні послуги залишаються безкоштовними і гарантуються державою.

Розповсюдженими джерелами отримання позабюджетних коштів для бібліотек виявилися різні форми спонсорської допомоги, пожертви (або внески). Вони можуть надходити як від державних установ, приватних чи напівприватних організацій, різноманітних фондів (міжнародних, доброчинних, асоційованих, місцевих), так і від окремих благодійників.

Наша бібліотека також ввійшла в русло нововведень. На її базі та в ряді сільських філіалів вже впродовж кількох років діють читацькі клуби «Фоліант». За рахунок благодійних внесків до нього ми маємо можливість поповнювати фонди новою книжковою продукцією, чим задовольняти попит читачів.

О. ІСКАНДАРОВА, директор централізованої бібліотечної системи району

На сторінках районної газети «Миронівський край» продовжують розповідати про кращі господарства району. Сьогоднішня розповідь про СТОВ «Зоря», що у Владиславці.

Дане господарство вже не один десяток років за показниками своєї діяльності входить в п'ятірку найкращих на Миронівщині. І це не дивно, адже владиславчани — люди працьовиті. Вони завжди трудяться, не покладаючи рук. Тож владиславське господарство славне своїми працівниками. Згадаємо лише колишнього агронома колгоспу Василя Яковича Коваленка, котрого неодноразово нагороджували за сумлінну працю державними нагородами: два ордени «Знак Пошани» та 7 медалей, серед яких дві —«За трудову доблесть». А тракторист Григорій Якович Кириченко? З Великої Вітчизняної він повернувся інвалідом, але, як і до війни, на тракторі вийшов у поле. Хіба це не трудовий героїзм? Чи механізатори В.Ф.Комар, І.П. Омельченко, комбайнери П.П.Шайда та В.К. Кривов'яз і багато інших, хто всі свої сили віддав праці в колгоспі. Всіх не перелічиш, але в селі, в нинішньому СТОВ «Зоря», цих людей пам'ятають, адже саме вони, прості хлібороби, доярки, механізатори своєю працею виводили і виводять господарство на передові позиції. Але кожен з нас повинен погодитися з тим, що, як кажуть, найголовнішу скрипку грають керівники.

Значний підйом владиславського колгоспу почався, коли його головою призначили Володимира Пантелеймоновича Півня. При його керівництві господарство все більше і більше розвивалося.

Далі цю справу продовжив нині покійний Василь Федорович Демченко. В перші складні роки становлення молодої незалежної України він зумів зберегти господарство. І хоча його методи не завжди подобалися підлеглим, вони себе виправдали. Колгосп не занепав, а утримував передові позиції.

Нині директором СТОВ «Зоря», яке утворилося в процесі реформування агропромислового комплексу, працює Іван Іванович Василенко. На цю посаду він прийшов, образно кажучи, не з вулиці. Його стаж роботи в даному господарстві нараховує 20 років. Спочатку був головним інженером, потім — заступником директора, а згодом сам очолив товариство. Тож не на словах, а на ділі знає всі турботи і проблеми сільського трудівника.

Іван Іванович підтримує славні традиції господарства і працює так, щоб воно і надалі було одним з кращих. І це не лише задля особистої гордості. І.І.Василенко розуміє, що продуктивна діяльність всіх галузей сільгосппідприємства — це своєчасна виплата заробітної плати працівникам та її підвищення, допомога селу, місцевим жителям, сільській школі і ФАПу.

В цю літню пору у кожного керівника сільськогосподарського товариства турбот вистачає як на полі, так і на фермі. Тож достатньо їх і у Івана Івановича. Звісно, що самотужки він не в змозі прослідкувати за всіма підрозділами господарства. Тому його опорою стали головний агроном Іван Петрович Дженжеря та головний зоотехнік Галина Антонівна Сахненко.

На сьогодні СТОВ «Зоря» обробляє 1510 гектарів землі. Під зернові культури відведено 740 га , під кормові — 480 га , решта — під технічні культури. Обробляють землю 15 механізаторів.

Що ж до тваринництва, то зараз у господарстві нараховується 1100 голів великої рогатої худоби. З них — 352 корови. Це найоптимальніша кількість худоби для товариства. Адже незабаром повинні отримати новий кормозмішувач.

Робота селянина тяжка. Адже від того, який урожай, залежить його майбутнє. Тому в поле трударі виходять засвіт. Не спить в цей час й Іван Іванович. О 6-й ранку він уже в господарстві. Заїжджає в кожний підрозділ, перевіряє, чи все в порядку. Керівник повинен знати, який стан справ у товаристві.

З трудівниками І.І.Василенко веде себе доброзичливо. З багатьма пропрацював не один рік. Але якщо потрібно, може бути вимогливим, а інколи — і гримнути. Можливо, це не всім подобається, але керівнику потрібно таким бути. Адже на ньому лежить відповідальність за ввірене йому господарство, за тих, хто в цьому господарстві працює. А без вимогливості далеко не заїдеш. Дякуючи саме таким рисам характеру керівника, СТОВ «Зоря» не розвалилося, не стало збитковим, як в інших населених пунктах району. Воно продовжує працювати і працювати добре. Це не порожні слова. Вони підкріплені фактами.

По-перше, середньомісячна заробітна плата в СТОВ «Зоря» складає від 400 до 500 гривень. Щомісяця вона зростає і виплачується без затримки.

По-друге, це товариство — одне з небагатьох, яке поповнилося новою технікою. За останні роки було придбано нові трактори «МТЗ-82», «МТЗ-1212», комбайни «Ягуар» та «Дон-1500», зернову сівалку, дискову борону та інше. Є плани і на майбутнє.

По-третє, СТОВ «Зоря» не відокремлюється від села. Адже його працівники — владиславчани. Тому товариство постійно надає допомогу як селу, так і об'єктам соцкультпобуту. Зокрема, виділяються кошти на ремонт школи, надається автобус для поїздок учнів на екскурсії, різні змагання. Виділяються кошти і для місцевого ФАПу.

Директор СТОВ «Зоря» І.І.Василенко знайшов спільну мову з сільським головою Владиславки Ларисою Степанівною Зюменко. Тож багато питань вони вирішують разом. І це добре. Адже спільна праця сільської ради і місцевого сільгосппідприємства — в інтересах села.

А загалом турбот і проблем у Івана Івановича вдосталь. Потрібно не лише зберегти, а й примножити здобутки товариства. Адже славні традиції треба підтримувати.

— На жаль, — поділився своїми турботами Іван Іванович, — не все так добре, як хотілося б. Є багато питань, вирішення яких залежить не від нас. Наприклад, не секрет, що в господарствах району, та і в нас також, основна маса працюючих або пенсіонери, або передпенсійного віку. Є й молодь, але дуже мало. Тому виникає проблема кадрів. Коли пропонуєш роботу людям, які ніде не працюють і мають необхідну нам спеціальність, майже завжди у відповідь чуєш: «Ті гроші, які ви пропонуєте, я отримаю в центрі зайнятості. То ж чому повинен пахати, коли гроші дають так». Як тут бути? На мою думку, потрібно, щоб престижно було працювати, а не бити байдики, як зараз. Далі. Не так давно своїм працівникам ми виділили цукор за пільговими цінами. Звісно, що вони нижчі, як на ринку. Так господарство оштрафували за це на 90 тисяч гривень. Як пояснили, ми не мали права цього робити. тож, поки не зміниться законодавча база, таке продовжуватиметься і надалі. Нам потрібно більше прав. Адже саме ми, сільські трударі, робимо чи не найбільший внесок в економіку нашої країни. Тож чому нас притискають? Але, не дивлячись ні на що, ми працюємо, бо сіяти, збирати врожай, доїти корів та доглядати худобу комусь потрібно. Це наша робота. І ми хочемо робити її якнайкраще.

О. ГЛУЩЕНКО

Люблю «Миронівський край»

Народився і виріс я в Яхнах, а живу на Хмельниччині. Коли відвідую своїх рідних у селі, то забираю в сестрички всі примірники газети «Миронівський край», які вона вже прочитала. А коли з якихось причин не можу приїхати в Яхни, то моя сестра Євдокія Романівна Мельник обов'язково висилає вашу газету. Читаю я її завжди з таким задоволенням, ніби мандрую по Миронівському району. Даю я примірники «Миронівського краю» і редакторам наших газет (їх у місті виходить аж 5). Раджу, щоб творили ці свої газети такими цікавими і змістовними, як і «Миронівський край».

М. ПИЛИПЕНКО, м. Кам'янець-Подільський Хмельницької обл.

 

Приходить тваринам на допомогу

Вікторію Антонівну Нагорну добре знають не тільки в Козині, де вона мешкає, а й у сусідніх селах. Вона — лікар ветеринарної медицини. За плечима багато літ роботи. Заслужила шану і повагу в людей за свою сумлінну працю. Адже до неї за порадою і допомогою щодо здоров'я тварин звертаються люди мало не щодня. Яке б захворювання лікувала, виконує цю роботу на совість. Старанна, завжди готова допомогти в біді людям, у котрих хворіють тварини.

Г. ГАЙВОРОНСЬКА, Т. ГАЙВОРОНСЬКА, В. ПІДОПРИГОРА.

 

Замість молока — солодка вода

Якось купила я в Миронівці на ринку пляшку молока. Жінка, що його продавала, так вихваляла свій продукт. Мовляв, свіже та жирне і кип'ятити не треба. Приїхала я додому, поставила ту пляшку на стіл, інші продукти викладаю. А потім знову погляд на пляшці зупинила. І здалося мені, що молоко надто прозоре. Хоч ніби трохи і жовтувате на колір. Далі спробувала понюхати. А воно молоком і не пахне. Налила в склянку, скуштувала. І аж тоді зрозуміла, що зовсім це не молоко, а зафарбована молоком підсолоджена водичка. Довелося цілу пляшку вилити. І подумалося тоді: як же не соромно тій жінці отак обдурювати людей, користуючись тим, що вони поспішають. Не хочу писати свого прізвища, бо соромно перед односельцями, що я була такою неуважною і не розгледіла, яке молоко мені пропонували.

А.О.П. с. Владиславка

 

Коментар помічника санітарного лікаря з гігієни харчування В.Л. КАРАЧЕНЦЕВОЇ:

Найперше зазначу, що за якість та безпеку харчових продуктів, які реалізуються на ринку, несе відповідальність лабораторія ветсанекспертизи ринку. Покупець повинна була звернутися саме туди. Що ж до реалізації молока у петпляшках, то це категорично заборонено. Найперше — заради безпеки здоров'я людини. Це пляшки одноразового використання. Тим більше підібрані вони могли бути просто на вулиці, десь у лісосмузі, на смітнику чи на тому ж таки ринку. І навіть без ополіскування заповнені молоком. Це вже застереження покупцям: не піддавайте своє здоров'я ризику.

 

Сміттєзвалище палає

Уже більше року у жителів вулиць Піонерської, Комсомольської, Колгоспної існують проблеми через сміттєзвалище. У спеку, яка стояла нещодавно, просто не було чим дихати. І не через високу температуру, а через те, що сміттєзвалище постійно горить. Дим проникає у будинки, хоч і кватирки зачинено, на білизну, яка сохне після прання. Люди скаржаться на головний біль, на біль у горлі, на підвищення артеріального тиску. Сміттєзвалище, куди постійно вивозяться відходи ВАТ «ЗВКК», палає в будь-яку пору року і за будь-якої погоди. Якщо не можна припинити його функціонування, то хоча б не дозволяйте підпалювати. Звертаємося до тих, від кого це залежить.

І. ВИНЯРСЬКИЙ, І. РУДЕНКО, В. ЧЕСНІША, жителі вулиць Піонерської, Комсомольської, Колгоспної м. Миронівка

 

Коментар головного санітарного лікаря району О.В. ЧЕПУРНОГО:

— Сміттєзвалище, про яке йде мова, справді закрити не можна. А от його загорання вже припинене. Комісія у складі представників райдержадміністрації, міської ради, КП «Миронівкаблагоустрій», ВАТ «Миронівський ЗВКК», санепідемстанції побувала на місці, ознайомилася з ситуацією. Справа в тому, що доки іде налагоджування котельні для спалювання відходів виробництва ВАТ «Миронівський ЗВКК» — лузги, підприємство вивозитиме її сюди, так як уклало договір на це з КП «Миронівкаблагоустрій». Цілком можливо, що загорання відбувається саме собою, а не зловмисниками. Як я повідомив вище, в даний час тут уже нічого не горить. Більше того, вжито заходів для недопущення подібного і надалі. Встановлено шлагбаум. На сміттєзвалищі ведеться розподіл та складування сміття. Організовано цілодобове чергування.