Хочемо благ для себе, забезпечимо їх для землі.

— Володимире Івановичу, ви людина надзвичайно зайнята і при цьому ще знаходите час вникати в таку невдячну справу, як захист навколишнього середовища. Чому?

— Я думаю, що кожну тверезомислячу людину в більшій чи меншій мірі не можуть не хвилювати проблеми екології. Ми всі, ставши заручниками середовища, в якому перебуваємо, потребуємо захисту від того бруду, яким насичене це середовище. Зрештою, самі в тому і винні, бо сьогодні, в епоху ринкових відносин багато хто дивиться на речі через призму грошей. Одержуючи надприбутки, окремі підприємці ні про яку екологію не думають, не цікавляться можливими негативними наслідками впровадження своїх проектів. Це, зрештою, потім позначиться на здоров'ї майбутніх поколінь. Та й сьогоднішнього.

— Що ви маєте на увазі?

— Прикладів більш ніж достатньо. Ось міндобрива, що вносяться в ґрунт без попереднього обстеження цих ґрунтів. Незначний відсоток діючої речовини йде на користь. Решта — небажаний баласт — накопичується в ґрунті й із часом починає негативно впливати на якість продукції, яка тут вирощується. Крім того, залишки міндобрив сприяють «згоранню» органічної маси ґрунту, через що він втрачає свої фізичні властивості. Хотів би в зв'язку із цим згадати Францію та Голландію, де функціонують великі тепличні комбінати, рослини в яких вирощуються на гідропоніці з програмуванням елементів живлення. Зовні їхні томати, огірки, інші овочі дуже гарні. А на смак? Немає там смаку. Квіти так само гарні, але не пахнуть.

— То це ж там, за кордоном. У нас поки що огірки пахнуть огірками, томати — томатами.

— Втім то й справа, що поки що. Розробивши інтенсивні технології вирощування в себе, виробничники починають швидкими темпами впроваджувати їх в Україні. Але ми не взмозі впроваджувати все у великих об'ємах, Адже такі технології за цінами не доступні для багатьох. В цій ситуації ми маємо приклад народної приказки: не було щастя, то нещастя допомогло. тому і вберегли такі площі від негативних впливів мінералізації наших чорноземів.

— Але ж, Володимире Івановичу, на Заході ці технології діють. І нічого.

— Я б не сказав, що нічого. Хімічні речовини, що застосовуються для вирощування, а потім для збереження товарного вигляду такої продукції шкідливі людині. Є випадки , коли у продавців такої продукції (в основному квітів) почастішали алергійні захворювання. Сьогодні ці країни зрозуміли, що це їм не потрібно і відмовляються від таких технологій. У вересні минулого року до нас приїздила делегація з Австрії — фермери, науковці. 150 чоловік! Дивилися на кукурудзу, цукрові буряки. Поцікавилися, якої глибини у нас чорнозем. То ми запропонували їм викопати яму і подивитися самим. Австрійці взяли лопати і почали копати. Дісталися завглибшки з метр. І дуже здивувалися, що там чорнозем ще не закінчився. Поля наші розділяють фруктові лісосмуги. Отож, одні копали яму, а інші знаходили в траві у тих лісосмугах побиті черв'яками опалі яблука і з апетитом їли їх. Та вихваляли, мовляв, яка смакота, справжнє яблуко. Частували гостей по-українськи — варениками з картоплею та капустою, салом, запашним хлібом, помідорами, огірками, перцем. Усе справжнє, без хімії. Уявляєте їхню реакцію?

— Це вражає. І все ж застосування міндобрив значно підвищує урожайність. Хіба можна зовсім від них відмовитися?

— Та ні. Вище я вже сказав, що потрібен попередній аналіз ґрунту, аби не допустити надлишку міндобрив, а значить шкоди. Та в гонитві за високим урожаєм на це часто не зважають. Мені доводилося побувати в Китаї. Тут, у провінції Сянь-Дзянь, ґрунти ніякі — глина та пісок. На гектар поля вносять по 500 кг міндобрив. На поливі одержують по 100 центнерів пшениці з гектара. Почувши про ті 500 кг , я ужахнувся і запитав про якість вирощеної на такому полі пшениці. А мені сказали, що в країні сьогодні голодує 20 млн. людей. До впровадження подібних технологій голодувало 200 мільйонів. Які могли бути в мене після цього запитання? Китайці змушені так робити, щоб вижити.

—А ми?

— Ми у себе ставимо на сьогодні питання про 50 кг міндобрив в діючій речовині на гектар при відповідному забезпеченні органікою. І тоді б чорноземи давали по 50 цнт. хліба. Це дуже хороший показник. І собівартість вирощеної нашої продукції ні в яке порівняння не піде із запропонованими їхніми. Вона відрізняється очевидно. Думаю, що розрахунки зайві. Я вірю, що для виведення нашого сільського господарства з стану, в якому воно сьогодні опинилося, не треба якихось особливих діянь на зразок нових європейських технологій. Потрібні екобезпечні технології, які б гарантували одержання екологічно якісної продукції. Без державного втручання в ці процеси вирішити їх позитивно нам не вдасться. Вирощена за сприятливих умов рослина менше хворіє. Завдання агронома — спостерігати і управляти за розвитком рослин. В цьому напрямі наш інститут співпрацює з Маслівським ДАТ. Науковці читають лекції студентам, а ті практикуються на наших полях і в лабораторіях. Щодо господарств, то вони потребують сьогодні якісного насіння, матеріально-технічних засобів. Зокрема, великогабаритної широкозахватної техніки. Адже у всьому світі доведено, що тільки вона є найбільш ефективною. На недавній українсько-канадській нараді з цього приводу йшла мова навіть про зменшення числа традиційних операцій при вирощуванні тих чи інших культур. Наприклад, сіяти одразу по стерні. Цей агротехнічний прийом відомий багатьом науковцям і виробничникам давно. Але через дорожнечу такої техніки він є недоступний широкому загалу хліборобів. Без розвитку тваринництва не обійтися, бо це не тільки молоко і м'ясо, а й цінна органіка на поля. Що ж до бур'янів, які є на наших присадибних ділянках, то їх краще компостувати і не виносити з городу при умові, якщо ще немає насіння. Але в жодному разі не спалювати. Дим дуже шкодить екології, а значить і нашому здоров'ю. Що ж до лузги, то її найкраще компостувати у ярах. Бажано відходи від переробки сільськогосподарської сировини, наприклад, соняшникового лушпиння, та інші рослинні рештки після відповідного економічного аналізу компостувати. Навіть не дивлячись на те, що в першому варіанті це може здатися збитковим, але екологічний стан довкілля, його збереження, окупиться для нас сторицею. Мені можуть заперечити, що, мовляв, морочливо, додаткові витрати. Так, але сьогоднішні витрати обернуться прибутками завтра. І навпаки. Як паралель, наведу приклад з тютюном, від реалізації якого Україна має щороку 230 млн. прибутку. А для усунення наслідків вживання тютюну несе 12 млрд. грн. збитків. Ця інформація прозвучала не так давно на телеканалі «ЕРА». Перший крок по подоланню такої ситуації — прийняття Верховною Радою Закону про заборону паління в громадських місцях. Ця теза в багатьох наших курців, і в тих, хто не палить, набила оскому. Сьогоднішній час вимагає від нас самих дуже ретельного осмислення стану справ. Адже, не маючи цигарки в роті, ми куримо викидними газами.

—Володимире Івановичу, торкнувшись проблеми екології, ви зачепили так багато сфер діяльності людини. І все важливе. То з чого ж почати?

— Мабуть, з самих себе. З виховання найперше у дітей високої екологічної свідомості. Коли ми хочемо мати від землі блага для себе, повинні забезпечити відповідні блага і для землі. Наші науковці, як і багато років тому, вже працюють у цьому напрямі, створюючи стійкі до основних хвороб сорти, яким не знадобиться хімічний захист. Або він буде мінімальним. Отже, продукція буде екологічно чистою. А ще хотілося б, щоб при перегляді системи землеробства в нашій державі не було втрачено те цінне і раціональне, що надбали попередні покоління.

Інтерв'ю вела О. КОРНАЧЕВСЬКА