Іван Макарович ОКОЛОТ,
пенсіонер, колишній секретар райвиконкому, депутат районної ради 11 скликань:

— На початку 60-х років Президія Верховної Ради прийняла постанову про укрупнення районів колишнього СРСР. На базі чотирьох районів Київської області — Миронівського, який тоді носив назву Старченківський, Обухівського, Ржищівського і Кагарлицького — було утворено Кагарлицький район. Реорганізація пройшла протягом місяця.

Пригадую ті смутні часи. Без господарів залишились приміщення райсуду, прокуратури, райвідділу міліції, райвійськкомату, інших адміністративних утворень. Люди були у розпачі. Хто допоможе їм? Мені, як депутату, доводилось складати списки на забезпечення пенсіонерів, багатодітних родин продуктами харчування, вирішувати інші життєво важливі питання, які раніше вирішувались на місці.

Рівно через два роки Миронівський район було відновлено як і інші укрупнені райони. Почала розвиватись економіка. Наш район і нині самодостатній, входить в п'ятірку кращих районів області. Знаходиться він у вигідному географічному положенні. Є вузлова залізнична станція, всесвітньовідомий інститут пшениці, дороги, які з'єднують нас з економічно розвиненими регіонами України, — Черкасами, Каневом, Дніпропетровськом.

Сьогоднішнім реформаторам потрібно згадати стару українську приказку — сім разів відмір, а один раз відріж. В іншому випадку той, хто виходив на майдан Незалежності, не зрозуміє батьків помаранчевої революції.

 

Анатолій Федорович ЧЕРНІЙ,
депутат районної ради нинішнього скликання:

— Територіальна реформа передбачає скорочення не тільки районів, а й сільських рад. А як бути з обраними сільськими головами? Хто допоможе їм відстояти Закон «Про місцеве самоврядування в Україні»?

 

Василь Васильович ДОБРОСЬКО,
сільський голова
с. Кип'ячки:

— Проведення реформи є необдуманим рішенням і вкрай несвоєчасним. При створенні планів реорганізації не враховано тих проблем, якими на сьогодні живе село. Сільські люди будуть позбавлені можливості спілкуватися з місцевими органами самоврядування. Уявіть собі, як та бідна хвора стара людина буде оформляти субсидії та різного роду документи. На додатковий транспорт потрібні кошти, яких і так не вистачає. Проблема виникне і з доставкою дітей до шкіл. Труднощі призведуть до малограмотності сільських дітей. Абсурдно вірити, що об'єднання територій призведе до економії грошей та подальшого розквіту цих територій. Пригадаймо для прикладу село Сталівку. Це село було багатим і досить відомим в районі. В ньому функціонувала школа, процвітав колгосп... Після приєднання його до Кип'ячки село поступово почало занепадати, а потім взагалі зникло. Фактично на сьогодні воно стерте з лиця землі. Там зараз господарює пустка. Порівняння, можливо, не досить вдале, та суть проблеми одна й та ж. Дивно також, що при розробці проектів реорганізації території зовсім не враховується ні історія окремих сіл району, ні всього Миронівського району. Таке враження, що подібні дії розроблені не для народу , а проти народу.

Агафія Антонівна ВОЛИК,
1925 р.н., пенсіонерка,
с. Яхни:

— На мою долю випало пережити кілька територіальних реорганізацій. Миронівський район входив до Кагарлицького, а Богуславський — до Таращанського. А потім Богуславський до Миронівського, доки їх не роз'єднали. Я, як ніхто інший, можу заявити, що такі об'єднання призводять до збільшення проблем у всіх сферах діяльності. А найбільше страждають прості люди. Мою думку підтримують і мої односельці. Ми вболіваємо за наш район, адже лише тоді, коли він відокремився і став самостійним, наш життєвий рівень поліпшився. Навіщо ж тоді все міняти?

20 чоловік підтримують.

 

Катерина Охрімівна ЯРОШЕНКО,
пенсіонерка, с. Яхни:

— Не треба нам цих експериментів. Ми їх вже переживали, коли Миронівський район входив до Кагарлицького. Навіть існувала на той час поговірка: «Чи привик, чи не привик, треба їхати в Кагарлик». Як ми тоді намучились! Всі люди, хто був цьому свідками, проти таких реформ. Куди ж нам, старим, вже їздити? Тим більше, що з транспортом у нас такі проблеми. Ми ж не матимемо змоги ні з лікарем-фахівцем проконсультуватися, ні документи завчасно оформити. Хто на нас зглянеться, на старих?

 

Марина Миколаївна ЛАГОДА,
в. о. голови РО УНП, учасник помаранчевої революції:

—Вважаю, що адміністративно-територіальна реформа потрібна. Перш за все для того, щоб дійсно наблизити послуги державних чиновників до простих людей і щоб був правовий , пропорційний, справедливий фінансовий розподіл. Але не такими швидкими темпами мусить проходити ця реформа. Вона зараз не на часі. Думаю, цю реформу потрібно розпочинати на другий день після майбутніх виборів. За цей час можна питання вивчити ретельніше. Почути різні думки, ставлення, позиції різних верств населення. Спробувати провести експеримент у рамках деяких невеликих районів, що розміщуються у різних областях, а не розпочинати реформування з столичної області.

22 червня ми всі будемо відмічати 64-ту річницю початку Великої Вітчизняної війни.

Надзвичайно трагічну дату в нашій історії, коли викормлені, підготовлені та озброєні фашистські війська ВИБРАНОГО народу напали на нашу країну.

А наші діди та баби, захищали свої домівки та рідних і гинули від німців.

Слава їм - нашим рідним, що відстояли нас. І відстоювали аж 4 роки.

А після війни змогли відбудувати повністю зруйновану "цивілізованими європейцями" нашу рідну Україну і наш Миронівський район.

Та коли вони б жили тепер, мабуть би отримували б удар за ударом (інфаркт) від нашого сьогоднішнього життя.

Ні німці народ не змогли знищити, ні інші тварюки, а ВИБРАНА нація, котра перемогла під час зимнього тупцювання, НАРЕШТІ ЗМОЖЕ це виконати.

І отримати зможе всю землю (а не територію) України в свою власність.

Якщо пройде ця реформа, тоді, як казав герой одного фільму - живі позавидують мертвим.

Адже коли в кожному селі залишиться скільки людей, як в колись квітучих Дударях - 21 особа по перепису 2001 року...

Так під керівництвом Кабінету міністрів України облдержадміністрацією було випущено брошурку -

для громадського обговорення в ній розміщено ПЛАН створення "концтабору" для людей - допоки тільки в Київській області, якої по їхнім планам уже не буде з 1 вересня 2005 року.

А що ж буде, а буде територія, а територія - це не Батьківщина по їхнім думкам. І допоки люди будуть вошкатись - оп-па, і не буде з ким на вулиці порозмовляти.

Подивіться на зображений на карті ще "поки-що Миронівський район" в оточенні "пока інших районів".

В брошурці були ще плани "Барбароса" - плани розподілу області на якісь там Das neu rayon das Kiev region.

І визначено варіанти, прямо тобі математика, розподілу районів області.

 

Варіант #1.

(Миронівським район розчиняється в Кагарлицькому)

 

Варіант #2.

(Миронівським район розчиняє в собі Богуславський)

 

Варіант #3.

(Миронівським район розчиняється в Кагарлицькому)

 

Варіант #4.

(Миронівським район розчиняється в Богуславському)

 

Варіант #5.

(Миронівським район розчиняється в Кагарлицькому)

 

Варіант #6.

(Миронівським район розчиняється в Кагарлицькому)

 

Варіант #7.

(Миронівським район розчиняється в Кагарлицькому)

 

Нам не подобається не тільки те, що якийсь там смертний чи кощеїстий, чи має якесь інше поганяло задумав із своїми ХАЗЯЇНАМИ зруйнувати все зроблене за останні 50 років. А неподобається все в цій фізіологічно-зоологічній історії.

Тільки якісь зоологічні збоченці надумалися атак тяп-ляп все бігом зляпати.

Хоч політику партії та уряду ми одобряємо.

Адже ми пам'ятаємо "добрий" радянський анекдот:

Приїзджає комісія із району в село.
Збирають всіх людей на центральному МАЙДАНІ і кажуть:
"Після обіду знесете сюди все, що у Вас є єстівне."
Люди зносять.
Комісари проходяться по селу - справді нічого не залишилось.

Минає місяць.

Знову приїзджає комісія із району в село.
Збирають всіх людей на центральному МАЙДАНІ і кажуть:
"Після обіду приведете сюди всю скотину і птицю, що у Вас є."
Люди зносять, приводять.
Комісари проходяться по селу - справді нічого не залишилось.

Минає місяць.

Приїзджає комісія із району в село.
Збирають всіх людей на центральному МАЙДАНІ і кажуть:
"Після обіду приходите сюди і всіх Вас будемо вішати."

У відповідь голос із юрби:

"Мотузки будуть видавати чи свої приносити???????????????"

 

Отак і зараз - подобається, не подобається, а як надумали - так і зроблять. А на людей плювати - ще наплодяться і навіщо їм ті школи, лікарні, відіки-шмідіки.

Експлуататорам потрібна безсловесна худоба, а не ЛЮДИ.

— Володимире Івановичу, ви людина надзвичайно зайнята і при цьому ще знаходите час вникати в таку невдячну справу, як захист навколишнього середовища. Чому?

— Я думаю, що кожну тверезомислячу людину в більшій чи меншій мірі не можуть не хвилювати проблеми екології. Ми всі, ставши заручниками середовища, в якому перебуваємо, потребуємо захисту від того бруду, яким насичене це середовище. Зрештою, самі в тому і винні, бо сьогодні, в епоху ринкових відносин багато хто дивиться на речі через призму грошей. Одержуючи надприбутки, окремі підприємці ні про яку екологію не думають, не цікавляться можливими негативними наслідками впровадження своїх проектів. Це, зрештою, потім позначиться на здоров'ї майбутніх поколінь. Та й сьогоднішнього.

— Що ви маєте на увазі?

— Прикладів більш ніж достатньо. Ось міндобрива, що вносяться в ґрунт без попереднього обстеження цих ґрунтів. Незначний відсоток діючої речовини йде на користь. Решта — небажаний баласт — накопичується в ґрунті й із часом починає негативно впливати на якість продукції, яка тут вирощується. Крім того, залишки міндобрив сприяють «згоранню» органічної маси ґрунту, через що він втрачає свої фізичні властивості. Хотів би в зв'язку із цим згадати Францію та Голландію, де функціонують великі тепличні комбінати, рослини в яких вирощуються на гідропоніці з програмуванням елементів живлення. Зовні їхні томати, огірки, інші овочі дуже гарні. А на смак? Немає там смаку. Квіти так само гарні, але не пахнуть.

— То це ж там, за кордоном. У нас поки що огірки пахнуть огірками, томати — томатами.

— Втім то й справа, що поки що. Розробивши інтенсивні технології вирощування в себе, виробничники починають швидкими темпами впроваджувати їх в Україні. Але ми не взмозі впроваджувати все у великих об'ємах, Адже такі технології за цінами не доступні для багатьох. В цій ситуації ми маємо приклад народної приказки: не було щастя, то нещастя допомогло. тому і вберегли такі площі від негативних впливів мінералізації наших чорноземів.

— Але ж, Володимире Івановичу, на Заході ці технології діють. І нічого.

— Я б не сказав, що нічого. Хімічні речовини, що застосовуються для вирощування, а потім для збереження товарного вигляду такої продукції шкідливі людині. Є випадки , коли у продавців такої продукції (в основному квітів) почастішали алергійні захворювання. Сьогодні ці країни зрозуміли, що це їм не потрібно і відмовляються від таких технологій. У вересні минулого року до нас приїздила делегація з Австрії — фермери, науковці. 150 чоловік! Дивилися на кукурудзу, цукрові буряки. Поцікавилися, якої глибини у нас чорнозем. То ми запропонували їм викопати яму і подивитися самим. Австрійці взяли лопати і почали копати. Дісталися завглибшки з метр. І дуже здивувалися, що там чорнозем ще не закінчився. Поля наші розділяють фруктові лісосмуги. Отож, одні копали яму, а інші знаходили в траві у тих лісосмугах побиті черв'яками опалі яблука і з апетитом їли їх. Та вихваляли, мовляв, яка смакота, справжнє яблуко. Частували гостей по-українськи — варениками з картоплею та капустою, салом, запашним хлібом, помідорами, огірками, перцем. Усе справжнє, без хімії. Уявляєте їхню реакцію?

— Це вражає. І все ж застосування міндобрив значно підвищує урожайність. Хіба можна зовсім від них відмовитися?

— Та ні. Вище я вже сказав, що потрібен попередній аналіз ґрунту, аби не допустити надлишку міндобрив, а значить шкоди. Та в гонитві за високим урожаєм на це часто не зважають. Мені доводилося побувати в Китаї. Тут, у провінції Сянь-Дзянь, ґрунти ніякі — глина та пісок. На гектар поля вносять по 500 кг міндобрив. На поливі одержують по 100 центнерів пшениці з гектара. Почувши про ті 500 кг , я ужахнувся і запитав про якість вирощеної на такому полі пшениці. А мені сказали, що в країні сьогодні голодує 20 млн. людей. До впровадження подібних технологій голодувало 200 мільйонів. Які могли бути в мене після цього запитання? Китайці змушені так робити, щоб вижити.

—А ми?

— Ми у себе ставимо на сьогодні питання про 50 кг міндобрив в діючій речовині на гектар при відповідному забезпеченні органікою. І тоді б чорноземи давали по 50 цнт. хліба. Це дуже хороший показник. І собівартість вирощеної нашої продукції ні в яке порівняння не піде із запропонованими їхніми. Вона відрізняється очевидно. Думаю, що розрахунки зайві. Я вірю, що для виведення нашого сільського господарства з стану, в якому воно сьогодні опинилося, не треба якихось особливих діянь на зразок нових європейських технологій. Потрібні екобезпечні технології, які б гарантували одержання екологічно якісної продукції. Без державного втручання в ці процеси вирішити їх позитивно нам не вдасться. Вирощена за сприятливих умов рослина менше хворіє. Завдання агронома — спостерігати і управляти за розвитком рослин. В цьому напрямі наш інститут співпрацює з Маслівським ДАТ. Науковці читають лекції студентам, а ті практикуються на наших полях і в лабораторіях. Щодо господарств, то вони потребують сьогодні якісного насіння, матеріально-технічних засобів. Зокрема, великогабаритної широкозахватної техніки. Адже у всьому світі доведено, що тільки вона є найбільш ефективною. На недавній українсько-канадській нараді з цього приводу йшла мова навіть про зменшення числа традиційних операцій при вирощуванні тих чи інших культур. Наприклад, сіяти одразу по стерні. Цей агротехнічний прийом відомий багатьом науковцям і виробничникам давно. Але через дорожнечу такої техніки він є недоступний широкому загалу хліборобів. Без розвитку тваринництва не обійтися, бо це не тільки молоко і м'ясо, а й цінна органіка на поля. Що ж до бур'янів, які є на наших присадибних ділянках, то їх краще компостувати і не виносити з городу при умові, якщо ще немає насіння. Але в жодному разі не спалювати. Дим дуже шкодить екології, а значить і нашому здоров'ю. Що ж до лузги, то її найкраще компостувати у ярах. Бажано відходи від переробки сільськогосподарської сировини, наприклад, соняшникового лушпиння, та інші рослинні рештки після відповідного економічного аналізу компостувати. Навіть не дивлячись на те, що в першому варіанті це може здатися збитковим, але екологічний стан довкілля, його збереження, окупиться для нас сторицею. Мені можуть заперечити, що, мовляв, морочливо, додаткові витрати. Так, але сьогоднішні витрати обернуться прибутками завтра. І навпаки. Як паралель, наведу приклад з тютюном, від реалізації якого Україна має щороку 230 млн. прибутку. А для усунення наслідків вживання тютюну несе 12 млрд. грн. збитків. Ця інформація прозвучала не так давно на телеканалі «ЕРА». Перший крок по подоланню такої ситуації — прийняття Верховною Радою Закону про заборону паління в громадських місцях. Ця теза в багатьох наших курців, і в тих, хто не палить, набила оскому. Сьогоднішній час вимагає від нас самих дуже ретельного осмислення стану справ. Адже, не маючи цигарки в роті, ми куримо викидними газами.

—Володимире Івановичу, торкнувшись проблеми екології, ви зачепили так багато сфер діяльності людини. І все важливе. То з чого ж почати?

— Мабуть, з самих себе. З виховання найперше у дітей високої екологічної свідомості. Коли ми хочемо мати від землі блага для себе, повинні забезпечити відповідні блага і для землі. Наші науковці, як і багато років тому, вже працюють у цьому напрямі, створюючи стійкі до основних хвороб сорти, яким не знадобиться хімічний захист. Або він буде мінімальним. Отже, продукція буде екологічно чистою. А ще хотілося б, щоб при перегляді системи землеробства в нашій державі не було втрачено те цінне і раціональне, що надбали попередні покоління.

Інтерв'ю вела О. КОРНАЧЕВСЬКА

В квітні цього року в Миронівці сталося вбивство, яке набуло чималого розголосу. Від рук злочинців загинув відомий на Миронівщині підприємець Захаренко. Районом поповзли різні чутки. Адже мало кому було відомо, як насправді це сталось. В інтересах слідства ми не могли подати до районки статтю про цей злочин. Сьогодні ж вашій увазі, шановні читачі, ми пропонуємо матеріал, в якому розповімо про нього. Але оскільки слідство ще триває, прізвища та імена дійових осіб називати не будемо.

В Києві існувала кримінальна група, яка займалася пограбуванням заможних людей. Одного разу до її керівника надійшла інформація про підприємця Захаренка з Миронівки. Після недовгих зборів бандити приїхали до нашого міста. Знайшли будинок майбутньої жертви, намітили план дій і почали чекати слушної нагоди.

Ввечері 15-го квітня, представившись працівниками міліції, які розслідують злочин, вони увійшли до будинку Захаренка. Але вдома була лише його дружина та донька. Тому, обшукавши будинок і не знайшовши нічого цінного, злочинці стали чекати на господаря. Аж ось з'явився і він. Побачивши незнайомих у будинку та ще й зі зброєю, Захаренко почав тікати. Та далеко не відбіг. Старший групи злочинців вистрелив йому в спину з револьвера...

Вбивця з іншими бандитами швидко покинули місце злочину. Проте протягом тижня їх затримали. Нині по цій справі проходить сім обвинувачених. Як виявилося, на рахунку цієї злочинної групи було вже чимало подібних злочинів. Тому справу, як особливо важливу, передали до прокуратури Київської області.

Г. МЕЛЬНИК, прокурор Миронівського району

Школі допомагають Андрущенки

Подружжя фермерів Івана Івановича та Віри Михайлівни Андрущенків з Микитян вже впродовж кількох років підтримує дружні і тісні зв'язки з нашою школою. І тому, що сам Іван Іванович закінчував цю школу, а сьогодні його донька Аліса тут навчається. І тому, що Андрущенки дуже щедрі та безкорисливі люди. Торік, наприклад, подарували школі тюлеві занавіски на всі вікна ( а їх аж 11) у коридорі другого поверху. Та і взагалі постійно виділяють гроші на різні шкільні потреби.

Завітали в цьому році на свято останнього дзвоника з сюрпризами для відмінників навчання. Наймолодші з рук Віри Михайлівни одержали книги та фотоальбоми. А старші учні ( 3-9 кл.) — по 50 грн. і теж книги в подарунок.

В. БОЧЕНКО, директор школи

 

Розквітла «Мальва» у Кип'ячці

Ось уже шостий рік на території Кип'ячківської сільської громади працює споживче товариство «Мальва» Миронівського районного споживчого товариства. Колектив очолює Світлана Іванівна Майстер. Фахівець, вмілий організатор торговельної справи. В магазинах Кип'ячки та Горобіївки постійно широкий асортимент товарів першої необхідності та достатніх груп. Працівники товариства систематично поповнюють наші магазини товарами для дітей, солодощами, морозивом. У продажу легке взуття, постільна білизна, іграшки, канцелярсько-письмове приладдя, миючі засоби, господарський посуд, сільськогосподарський інвентар. Можна придбати подарунки і товари за замовленням. А обслуговують людей сумлінні працівники прилавка Тетяна Олексіївна Кардаш, Ніна Василівна Скопець, Раїса Олександрівна Криштафович.

Приємно, що магазини в селах — це заклади, де не тільки можна щось купити, а ще й поспілкуватися з односельцями.

В. ДОБРОСЬКО, сільський голова

 

Врятували корову

Саме прийшов час розтелюватися нашій корові. І треба ж було, щоб сталося це серед ночі. Забігали біля корівки і бачимо, що без втручання ветлікаря не обійтися. Куди йти? Кого кликати? Розгубилися в перші хвилини.

На наш телефонний дзвінок відгукнувся ветлікар із Зеленьок Валерій Васильович Присяжний. Через 20 хвилин разом з дружиною Ольгою Василівною, яка теж спеціаліст, працює техніком штучного запліднення, приїхали до нас власною автомашиною. Заходилися біля корови, допомогли їй. Розтелилася. Та після розтелу у тварини відмовили ноги. Не кидати ж її хвору. І лікар з власної ініціативи залишився на ніч. Кожні 4 години давав нещасній корові уколи. Потім ще протягом трьох діб Присяжні були у нас почергово, доки корова не піднялася на ноги. Лишень уявіть нашу радість та безмежну вдячність Ользі Василівні та Валерію Васильовичу. Як добре, що такі люди живуть сьогодні серед нас.

В.А. УСЕНКО від імені усієї сім'ї. с. Фролівка

 

«Галине»

«По залізниці до Києва через Трипілля є зупинка «Галине». Звідки взялася ця назва?

П.С.Макаренко. с. Росава»

Відповідає сільський голова Вікторівки В.Б. КОРЖЕНКО:

—Старожили розповідають, що на початку минулого століття будувалася залізнична вітка від Миронівки до Кагарлика. Очолював будівництво молодий інженер. Він був ухожий до дому поміщика Козловського, маєток якого розташовувався неподалік нинішньої Вікторівки. У поміщика була донька-красуня Галя. Між інженером та дівчиною почалася дружба, яка скоро переросла в кохання. Щоб увічнити ім'я доньки Козловського і свої почуття до неї, інженер настояв на тому, щоб полустанок назвали ім'ям його коханої.

Під час революції поміщицька сім'я емігрувала за кордон. Як склалася доля інженера невідомо. Лише назва полустанку і досі нагадує нам ту романтичну історію.

Хочу познайомитись

Складні життєві випробування випали на мою долю. Тривоги пережила, були і радісні дні. Як-не- як, уже 82 роки. Та ще можу дати собі раду. А от близької людини, з якою можна було б поділитися своїми проблемами, порадитися чи хоча б перекинутися словом-другим, поруч немає. Самотність дуже пригнічує. Не хочеться, щоб так було щодня. Тому прошу відгукнутися чоловіка, якому також самотньо і котрий би був не проти доживати віку разом зі мною. Бажано, щоб це був мій ровесник. Чекаю листа.

К.Ц.