ЗВЕРНЕННЯ органів місцевого самоврядування Миронівського району, представників політичних партій, громадських організацій і рухів та трудових колективів до Президента України Віктора Ющенка

Високодостойний пане Президенте!

Гаранте нашої Конституції!

На минулорічних Президентських ви борах жителі Миронівщини переконливою більшістю - понад 80 відсотків - віддали свої голоси за Вашу передвиборну програму, за незалежну Україну, за щасливу долю кожної родини.

Біль і тривогу в людських серцях викликали наміри провести експеримент з адміністративно - територіального устрою Київської області, в тому числі і Миронівського району. На кашу думку, результатом реформування буде закриття в місті та районі ряду дошкільних закладів, шкіл, бібліотек, інших соціальних установ, правоохоронних і судочинних органів. Це потягне за собою збільшення безробіття, незадоволення суспільно - політичною си туацією. Тому ідея приєднання Миронівки та Миронівського району до іншого району викликає негативну реакцію простих лю дей.

На початку 60- х років минулого сто ліття Миронівський район було приєднано до Кагарлицькою, а потім Богуславський - до Миронівського району. Все це призвело до дезорганізації виробництва, де життя, державний та місцеві бюджети несли невиправдані збитки. Через два роки райони було розукрупнено. Почалось еко номічне, культурне і духовне відродження територіальних громад.

За роки незалежності Миронівський райок посідає призові місця в області за

розвитку. Лише а 2004 році зростання про мислового виробництва склало в районі 60 процент. Сума іноземних інвестицій в минулому році становила 9696,27 тис. доларів США. У два рази збільшились обсяги будівництва, сільське господарство

збільшило валовий збір зерна майже на 48 процентів. Миронівський район не мас заборгованості за енергоносії та по оплаті праці працівникам бюджетної сфери.

На території Миронівського району знаходиться всесвітньовідомий Миронівський інститут пшениці ім. академіка В.М. Реме сла, обласна лікарня відновного лікування, вузлова залізнична станція. Транспортні артерії з'єднують Миронівку з економічно розвинутими регіонами України -Черка сами, Каневом, Корсунь - Шевченківським, Дніпропетровськом, Луганськом. Туї святив свою зброю під час національно- визвольних змагань Богдан Хмельницький, на Миронівській землі не раз бував геній українського народу Тарас Шевченко. Тільки в одній братській могилі села Ходор ова покоїться 15 героїв Радянського Союзу, які звільняли рідну Україну від ворога на Букринському плацдармі.

Пане Президенте! Поспішні реформи ніколи не приносили користі.

Ми за те, щоб зберегти цілісний майновий комплекс Миронівського району. Особливо зараз, напередодні виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад, міського і сільських голів. Ми переконані: культурних цінностей немає ні економічних, ні фінансових, ні соціальних умов для реорганізації територій.

Рятуйте наш район

Ми, жителі с.П'ятихатки Центральненської сільської ради проти експериментів над нашим районом і людьми. Ми чесно голосували за нову владу, щоб нам жилося краще. А нам нова влада робить гірше. Хіба це правильно?

Досить експериментів. Ми хочемо жити спокійно. Рятуйте наш район.

За дорученням жителів с. П'ятихатки Галина СОЛОГУБ

 

СЬОГОДНІ ми обговорюємо архіважливе питання. Питання адміністративно-територіальної реформи.

Я б сказав більше, сьогодні ми намагаємось вдихнути життя в бездиханне тіло. Тому що, якщо місцеве самоврядування існує більш-менш на рівні великих міст, та й то з значними проблемами, то на рівні малих міст, селищ і сіл цей інститут перетворився на предмет для глуму і наруги з боку всіх структур, починаючи від адміністрацій, прокуратури, інших правоохоронних органів і закінчуючи судами.

Населення району становить 37 тис., із них в селищі проживає 13 тис.

В самому апараті райдержадміністрації працює більше 50 чоловік, які тільки дають «цінні» вказівки.

Працівників же в апараті селищної ради зі мною 7 чол., (я не беру до уваги бухгалтерію), які забезпечують конкретні напрями роботи.

Тепер конкретніше про адміністративно-територіальну реформу. Укрупнення економічно обґрунтовано. Справді навіщо сільська рада в селі , де вона є єдиною бюджетною установою? Водночас я підтримую Анатолія Матвієнка в тому, що певний набір найпростіших самоврядних функцій має існувати в кожному, навіть невеликому, поселенні, де варто встановити інститут старости.

Якщо голова Київської облдержадміністрації Є.Д. Жовтяк чекав, що зіткнеться з супротивом з боку голів сільських, селищних та міських рад на обговоренні в м. Б. Церква, то я, відверто кажучи, був здивований і глибоко вражений.

Мені стало страшно за те, що місцеве самоврядування може втратити шанс, страшно за майбутнє України. Я зрозумів, що проблема, і значна, в тому, що відбувається, криється в нас, в нашому рівні освіченості, інтелекту, професіоналізму. Безумовно, що «своя сорочка ближче до тіла», але присутні в залі були державними службовцями і, мабуть, забули, що державні інтереси повинні ставити вище своїх власних амбіцій, вище за збереження своїх посад і в кінці-кінців подумати про людину. Я вже не кажу про елементарну культуру людей, які займають відповідальні посади, коли вони при обговоренні просто «засвищували» тих на трибуні, хто говорив не те, що їм би хотілося, хто намагався мовою цифр і діаграм переконати в економічній доцільності проведення адміністративно-територіальної реформи.

Зараз на місцях можновладці всіх рівнів дезінформують населення, розказують, що треба буде їздити за довідками та іншими справами за десятки кілометрів і взагалі, що наступить «апокаліпсис».

Мало хто говорить про те, що навпаки — довідки будуть видаватися на місцях, що тим, хто займає зараз кабінети на різних поверхах, буде запропонована робота в селах надавати ці послуги. І багато іншого позитивного, що можуть відчути люди уже в найближчий час.

Я можу не погоджуватись з якимись діями нової влади, зокрема кадрової політики, можу дискутувати по тих чи інших питаннях, але, що стосується адміністративно-територіальної реформи, я впевнений, що це єдиний вихід підняти села і малі міста з руїн. Хочу вірити, що в Президента і його команди вистачить політичної волі втілити цей проект в життя. Закликаю всіх колег, людей з державним мисленням підтримати реформу, бути чесними перед людьми і, перш за все, перед собою.

А. В. КОВАЛЕНКО, селищний голова смт. Рокитне

24 червня відбулася позачергова сесія районної ради, на якій прийнято рішення «Про проект громадського обговорення адміністративно-територіального устрою Київської області». Депутати вирішили:

1.Вважати можливим проведення адміністративно-територіальної реформи у Київській області, в тому числі і у Миронівському районі, після проведення Конституційної реформи та введення в дію законопроекту 3207 про адміністративну реформу в органах місцевого самоврядування, проведення виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад, міських і сільських голів.

2. Схвалити Звернення органів місцевого самоврядування Миронівського району, представників політичних партій, громадських організацій і рухів та трудових колективів до Президента України Віктора Ющенка.

В роботі сесії взяв участь народний депутат України Володимир Сівкович. Він піддав гострій критиці адміністративну реформу в Київській області.

 

Депутати міської ради — проти реформи

22 червня відбулася чергова сесія Миронівської міської ради. До участі в ній запросили членів виконкому та завідуючих дитячими садками міста.

Секретар виконкому Н.І. Кисіль пояснила зміни в Законі України « Про вибори».

Сесія обговорила рішення виконкому про затвердження нових тарифів на житлово-комунальні послуги (детальніше про це читайте в наступних номерах газети).

Та найбільш «жарким» було обговорення адміністративно-територіальної реформи. По даному питанню виступили міський голова В.М.Матвєєв, депутат обласної ради В.Я. Притула, депутати міськради О.Г.Майданник та Г.Г.Кришкова, члени виконкому міськради В.В.Шпиль і О.В. Жукотанський, а також депутат районної ради П.О.Сокирко. Всі виступаючі висловлювалися проти цієї реформи. Для її проведення ще не надійшов час. Депутати міської ради одностайно підтримали думку, що потрібно зробити все, щоб зберегти цілісність міста і району.

Сесія прийняла Звернення до депутатів районної ради з проханням підтримати депутатський корпус міськради в цьому .

Вставати о 5-ій ранку для Марії Петрівни давно вже стало звичкою. Вона б і хотіла ще поспати, але очі самі собою відкриваються. Бо який сон на старості. Це в молодості добре спалося. І зранку вставати було справжньою мукою. А зараз їй 75 років. Тож не спиться. Та й думки в голову різні лізуть. До пенсії ще два тижні, а в кишені лише 98 гривень. Як їх розтягнути на 14 днів? Немовби й пенсію отримала гарну — 332 гривень, раніше було 237. Та заплатила за електрику й газ, сходила на базар купити щось попоїсти, і грошей майже немає. Ціни ж бо знаєте які. І вони не знижуються, а весь час зростають. Пенсії катастрофічно не вистачає. А хочеться і щось відкласти на чорний день, і дітям з онуками дещо дати. Молодим завжди більше треба. З важкими думками пішла на кухню: «Що в тебе є, Маріє, окрім картоплі і квашених огірків?»

Тут у двері хтось постукав. Хто це може бути?— здивувалася Марія Петрівна.

Та це ж Людочка, листоноша.

— Доброго дня, Петрівно! — привіталася з посмішкою та. — Оце йду повз вашу хату. Дай, думаю, зайду, провідаю, як ви. Чи все у вас в порядку?

— Здрастуй, Людо, — привіталася і пенсіонерка. — Спасибі, що зайшла. Хоч живу людину побачила. Раніше до мене Ганна заходила, та, що з живих залишилася на кутку. А тепер у неї радикуліт — ні зігнутися, ні розігнутися. Сидить дома, як і я.

— Можливо, вам щось потрібно? Я зараз їду в райцентр. Можу привезти.

— От добре. Привези, будь ласка, буханочку київського хліба та пів палочки вареної ковбаски. Завтра діти приїдуть. Треба їх чимось угостити.

— Привезу. Чекайте ввечері, — з цими словами Людмила вийшла з хати.

"Хороша вона, — подумала Марія Петрівна, — завжди зайде, провідає. Якщо щось треба, купить і принесе. Молодець".

Жінка обвела поглядом хату. Щось дуже брудно. Треба прибрати. Негоже приймати гостей в нечистій оселі. За прибиранням пройшло півдня. А раніше достатньо було дві-три години. Старість дає про себе знати.

Кинула оком на годинник. Майже 15-а. Потрібно ввімкнути телевізор. Серіали починаються. Добре, що син купив і поставив польську антену. Є що подивитися. Телевізор, правда, старенький, але нічого, ще робить. Петрик привіз свій, кольоровий. Вони купили собі новий. Але підключати його жінка не хоче. Звикла до свого, чорно-білого.

Але перш ніж вмощуватися під телевізор, треба нагодувати Рябка та курей. Живі істоти і теж хочуть їсти. Та й собі потрібно щось перекусити.

Перемикаючи з каналу на канал, дивлячись один серіал за іншим, Марія Петрівна не учулася, як наступив вечір. Раптом рипнули двері. Вона сполохано озирнулася. В хату зайшла Людмила.

— Петрівно! — почувся її стурбований голос. — Ви де?

— Тутечки, — з полегшенням відповіла та.

— А я дивлюся, світло ніде не горить, сарай незамкнений, то й злякалася, що щось трапилося.

— Та ні. Це я телевізор задивилася. Як живуть люди! І гроші в них є, і машини, і вілли. А у нас гній та багнюка на вулиці.

— То лише в телевізорі, — відповіла Людмила. — Бо заможних за кордоном не дуже багато. Основна маса теж "вкалують" як і ми. Але цього нам не показують . Тож давайте на цю тему не будемо розмовляти. Краще візьміть хліб та ковбасу. З вас 15 гривень 80 копійок.

— Чому так дорого? — запитала пенсіонерка, у якої похололо всередині. — Це ж така сума!

— Та знову все подорожчало.

Марія Петрівна мовчки витягнула гроші і простягнула листоноші. Та взяла і, попрощавшись, вийшла з хати.

"Це ж скільки в мене залишилось? 82 гривні 20 копійок. Немає чого і дітям дати. Що вони про мене подумають? Скажуть, зажала баба копійку". Від цих думок у жінки заболіло серце. Вона випила корвалолу та й пішла закривати курей. Раніше вони ночували незамкнені. Та після того, як у Ганни з 20-ти курей вкрали 15, Марія Петрівна завжди на ніч чіпляла замок на сарай.

Зайшла в хату, вмилася та й попрямувала до спальні. Лягла на ліжко і взяла в руки районну газету. Знову перечитала від початку і до кінця. А тоді вимкнула світло. Але довго не могла заснути. Думала, як на ці 82 гривні житиме до кінця місяця.

До пенсії залишилось 13 днів...

О. ГЛУЩЕНКО

Коли у червні 1942 року почалися перші набори української молоді до Німеччини, взяли і 18-літньго юнака з Ведмедівки Павла Загородька. Та не такий був у нього характер, щоб просто здатися. Зумів утекти. Його взяли знову. І знову втеча. А потім ще. Так повторювалося протягом року аж 11 разів. Востаннє разом з іншими молодими людьми доправили Павла до Ржищева. А там баржею по Дніпру до Києва. З пересильного пункту — у товарні вагони з заґратованими вікнами і під охороною до місця призначення — німецького міста Пітенгайнм. Медична комісія ретельно оглянула кожного. Слабших відправляли на заводи, а здоровіших чекали шахти Ельзасу та Лотарингії.

...Трудовий табір у два ряди обгороджений колючим дротом заввишки три метри. Між рядами постійно ходять охоронці. У шахту нас опускали на 700 метрів . Працювали відбійними молотками. Відчуття нудоти і ніби ти глухнеш. На сніданок давали каву без цукру і 700 грамів хліба з тирсою на двох. Обід — варена бруква, вечеря — 5 грамів кінської ковбаси, шматочок маргарину, кип'ячена вода. Іноді шахтарів відпускали до міста. Там можна було жебракувати і, якщо пощастить, розжитися навіть на цілу хлібину. Але, коли б виявили, це могло закінчитися розстрілом чи відправленням до концтабору.

Наступ американців змушує німців евакуювати шахтарів за Рейн. І тоді Павло разом з двома друзями наважується на втечу. Доводилося ночувати в лісі, під скелями. Бачили, як відступали і навіть тікали німці.

Скоро підійшли американці. Побачивши на шахтарях взуття на дерев'яній підошві, наказали полоненим німцям скидати свої чоботи. Ось так Павло перевзувся у нормальні чоботи і навіть отримав від американця сигарету. Далі союзники відвезли біженців до себе в тил. В Лейпцігу передали росіянам.

Продовживши по війні навчання у Маслівському технікумі, Павло Кирилович Загородько скоро стає агрономом. Улюбленій справі віддав більше 50 літ життя. Має за працю урядові нагороди — ордени Трудового Червоного Прапора, Знак Пошани, багато медалей.

Анюта ПІДВАЛЬНА, випускниця Піївської ЗОШ, член шкільного гуртка «Пошук»