Генеалогічне дерево Радченків

Тетяна Михайлівна Пампушка — історик за фахом. Сьогодні живе в Києві. І маму, Ніну Махтеївну Гайчук (Загородиш), колишню вчительку Миронівської ЗОШ №3, забрала до себе.

Так що стали вони вже майже киянами, хоча і тягне на малу батьківщину. Але не в Миронівку, де жили довгий час, а в Ємчиху, звідки коріння родини.

…Мотрона Логвинівна Радченко прожила на віку 80 літ. Вже більше 50 років минуло, як відійшла у кращі світи. Та й досі нащадки пам’ятають її, згадують добрими словами та з вдячністю.

Щоправда, молодшому поколінню бабуся Мотя відома лише з розповідей старших. Однак цей факт в жодному разі не зменшує її авторитет як берегині роду, душа котрої, здається, завжди присутня, коли нащадки Радченків збираються чималим гуртом за святковим столом.

Цього разу приїхало 38! 1 всі з гостинцями. Тетяна Михайлівна привезла подарунок особливий — генеалогічне дерево їхньої родини. Зробила безліч ксерокопій і вручила кожному.

На перший погляд, це звичайний малюнок із зображенням звичайного дерева. І лише людина посвячена помітить у кожній гілочці відгалуження роду та створення нових сімей.

А в листочках — кожного члена, родини. Тих листочків значно більше 100. А, може, й близько 200. Збиралися лічити, та все збивалися.

Тому кожен гідно оцінив працю Тетяни Михайлівни. Це ж треба було перенести через себе стільки імен та прізвищ і потім розташувати кожне на визначеному місці серед гіллястого дуба.

Чому дуба? Бо дуб — це міць, сила і довголіття, що повинне бути в родині. А ще єдність та дружба. Не було б у нащадків бабусі Моті тієї єдності, то й не зібралися б на колишньому подвір’ї Радченків.

Тут сьогодні їх приймає правнука Мотрони Логвинівни, колишня медсестра Тетяна Федорівна Загорулько.

Її оселя — це вже не Радченків дім. Збудували новий. І перенесли в нього дух своїх пращурів, ту атмосферу приязні, що панувала в родині завжди і утримується вже більше як століття. Тому найбільше розмов про прабабусю. А для кого й прапрабабусю. Її ім’я в основі генеалогічного дерева.

Народилася 1886 року. Привела у світ 14 дітей. На жаль, разом з чоловіком Кіндратом Івановичем виростили половину. Як-не-як, початок минулого століття, і не просто було тоді селянській сім’ї підняти усіх діток.

Отже, семеро залишилося: син Євдоким і шість доньок — Ганна, Уляна, Марія. Оксана, Ліза. Євдокія. Не всі залишилися в Ємчисі. Більшість їхніх нащадків живе в Україні.

Та надходять у Ємчиху вітальні листівки і з Підмосков’я, і з Уралу, і з Прикаспію. і з Прибалтики від агрономів, військових, інженерів, педагогів, митців сцени, хірургів, кандидатів та докторів наук, доцентів, професорів.

— Син Євдокима Євген був ученим філологом, — розповідає Тетяна Михайлівна,— Працював у Полтавському педінституті. Впродовж багатьох років викладацької роботи виховав багато вчителів. А ще він любив поезію.

Писав сам. У його творчості переважає громадянська лірика. Син Євгена Єадокимовича Віктор тепер живе у Москві. Він теж учений, але в іншій галузі — фізик-ядерник. Займається проблемами екологічної безпеки, причому на міжнародному рівні.

Його сини Максим та Ярослав закінчили московські вузи. Вчаться в аспірантурах. — А праправнук Євдокима теж Женя, — Евген, продовжує вже Тетяна Федорівна, — живе в Києві. Ще навчаючись у школі, він щороку був учасником математичних олімпіад і ставав призером та переможцем на обласному і всеукраїнському рівнях. По закінченні школи два престижних вузи запрошували юнака до себе на навчання.

Ось такі вони, нащадки Радченків. І це лиш одна гілка роду, що пішла від Євдокима, вірніше її мале відгалуження. Тому більш ніж смішними здаються «тверді переконання» деяких скептиків, що без грошей та знайомств до вузу не вступити. Рід Радченків ловів протилежне: найперше потрібні знання і. звичайно ж. праця. А тут працьовиті всі. Тому і стали відмінними фахівцями.

Тетяна Михайлівна продовжуватиме пошуки родичів. Можливо, їй пощастить дізнатися щось про батьків Мотрі Логвинівни чи Кіндрата Івановича і тоді родинне дерево набуде більшої глибини та значимості. З’являтимуться на ньому і нові відгалуження та нові листочки.

І вже нащадки внесуть у те дерево свої імена.

О.Корначевська

Коментувати

Ваше ім'я:

Ваш E-mail:

Текст повідомлення:

Після додавання коментаря прохання почекати 10 сек. І оновіть сторінку. Коментар обов'язково буде добавлено! Не добавляйте коментар по 10 раз!