Історія розвитку Малобукринської школи розпочинається з дерев'яної будівлі, яка знаходилась в центрі села поряд з Михайлівською церквою.

Побудована була за проектом Мелая Івана Миновича, який став її директором. Школа була семирічкою. Пізніше школу очолював Антоненко Микита Максимович.

В той час репресії змінювались голодомором, а голодомор-репресіями. Не обминула ця доля і школу. В селі було "знешкоджено групу "націоналістів", серед яких "активними" членами було подружжя вчителів Берегових Микита Сергійович та Настя Миколаївна. За їхню освітянську роботу режим їх "нагородив" засланням до Казахстану.

В 1941 році, після приходу німців, школу було закрито, а всіх активістів розстріляно. Серед них був і вчитель Степан Маркович Гнатенко. На час воєнної окупації навчання в школі припинилось, перед приходом радянських військ населення було вислано вглиб району і школу розібрано на бліндажі, а її залишки згоріли. Взагалі, непошкоджених хат, було небагато.

До розрухи додався, ще й голод післявоєнних років. Проте навчання було відновлено вже в 1945. Спочатку воно проводилось в хаті Клочана Дем'яна Олексійовича. Проходило воно в дві зміни, директором школи була Капустян Ганна Антонівна. Школа спочатку була початкова.

1948 році в сусідньому с.Колесище було побудовано семирічку. Школа була зліплена з глини і по цей час за нею залишилась в народі назва "лепка". Першим директором її був Мотузка Іван Григорович, потім вчитель біології Могила Степан Григорович.

Будівництво школи в селі Малий Букрин відбулося після того, як в 1958 році об'єднали чотири села М-Букрин, Великий-Букрин, Колесище та Ромашки в одну сільську раду - Малобукринську і в один колгосп ім.Ватутіна. Всього по сільській раді на той час налічувалось 1429 чоловік.

До цього часу навчання учнів 8-10 класів відбувалось у Великобукринській середній школі та у середній школі с.Пшеничники, що на Черкащині. На 30 грудня 1958 року Великобукринська середня школа налічувала 188 учнів. В ній навчалися учні із Яблунівки (раніше село Зарубенці), в якому вперше було знайдено залишки культури, названої Зарубенецькою. Будівництвом школи керував Могила Степан Григорович, пізніше - Ярко Іван Григорович, який до того був директором Великобукринської середньої школи.

1 вересня 1961 року було розпочалося навчання в новій школі, яка була вже восьмирічною і нараховувала 197 учнів. Під керівництвом Ярка Івана Григоровича у школі постійно працювала група червоних слідопитів. Зони займалися пошуковою роботою по історії Букринського плацдарму. Встановлювали імена загиблих, розшукували рідних, а також учасників битви за Дніпро. Завдяки їхнім зусиллям багато було повернуто імен із забуття, не одна сім'я дізналася про місце загибелі своїх рідних.

Також учні школи постійно допомагали місцевому колективному господарству. Працювали на жнивах, збиранні зернових, на току, доглядали худобу. За час існування школи в ній навчалося більше 650 учнів. Багато з них стали досвідченими фахівцями в різних галузях.
Одна із випускників уже 20 років працює вчителем рідної школи.

За час існування школи її директорами були:
Ярко Іван Григорович ( 1961-1981рр.), Горбенко Валентина Петрівна ( 1981-1998 рр.), Лобода Ольга Іванівна ( 1998-2001рр.).
З 2001 року школу очолив Чередник Павло Федорович.

Олександр Коваленко, вчитель історії Малобукринської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів