Перша згадка про те, що в місті існувала школа, відноситься до 1861 року. Це була церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 30 учнів різного віку. Вчителював у цій школі дяк, а сама школа розташовувалася в невеликій хатині біля церкви.

В 1869 році почала працювати двокласна земська школа, яка мала близько 100 учнів і 5 учителів, а в 1876 році відкрили однокласне народне училище, яке відвідували 70 учнів.

Земське двокласне училище заснували лише в 1906 році. Згідно документів Центрального архіву м. Києва в 1903 році було виділено кошти на будівництво школи в с. Миронівка.
І оскільки в селі на той час діяла церковно-приходська школа (на території старої лікарні) та однокласне народне училище (по провулку Шкільному), то є всі підстави вважати, що на ці кошти було збудовано школу на території Миронівської школи № 1.

В 1918 році земське двокласне училище було реорганізовано у двокласну школу, де працювали учителі: Пустовойтенко Микола Степанович, Леонова Марія Кирилівна, Сьомченко Лідія Порфирівна, Половець Юрій Миколайович. Вони працювали не тільки в школі, айв лікнепах, школах для малопис ьменних.

В 1920 році двокласна школа була реорганізована в семирічну трудову, а в 1922 році був перший випуск учнів цієї школи в кількості 16 осіб. В 1934 році семирічну трудову школу селища реорганізовано в середню, при ній було відкрито вечірню школу. В 1937 році школа випустила перших своїх вихованців-десятикласників. Прекрасні були плани і мрії на майбутнє у 32 випускників 1941 року, але вже на другий день після випускного вечора всі вони розвіялись. Війна...

В роки Великої Вітчизняної війни багато вчителів та вихованців школи воювали на фронтах. Серед них вчителі - Сімшаг Андрій Іванович, Луста Петро Трохимович, Запара Іван Яковия, Січко Євген Федорович, Дрига Олексій Петрович, Передерій Іван Петрович, Дунаєвський Юрій Іванович, Бондаренко Петро Миколайович, Дмитренко Василь Іванович та інші.

Закінчилася війна. Вчителі та учні включилися у відбудовчий процес. Наполегливу працю шкільного колективу було відмічено в статті московсько го кореспондента Івана Костіна в "Учительской газете" під назвою "Мироновские комсомольцы".

В 1955 році учні Миронівської середньої школи №1 підтримали ініціативу вирощування гібридної кукурудзи, що відбувалося по всій Україні. На 1955 рік територія школи знаходилась неподалік від господарства колгоспу ім. Жданова, а шкільна садиба межувала з колгоспним польовим масивом.

Близько 1,5 га території займав фруктовий сад, а 1 га площі-під дослідними ділянками. Школа мала 14 класів-комплектів, що працювали в 4-х приміщеннях. Розташування школи біля масиву передового на той час колгоспу та близькість до Миронівської Державної селекційної станції об'єктивно створили умови для розвитку на її базі Міжколгоспної одинадцятирічної трудової політехнічної школи сільськогосподарського профілю, набагато полегшуючи розв'язання питання політехнізації на рівні завдань, що накреслені Законом про перебудову школи. Але приміщення школи не тільки не відповідало вимогам сьогодення, а й знаходилося в аварійному стані. Одне з приміщень дерев'яне, мазане глиною, побудоване ще в 1903 році.

Друге-глинобитне, побудоване порівняно недавно - в 1934 році, але будувалося як народна будова, без наявності якісних матеріалів, а за роки Вітчизняної війни не підтримувалось ремонтом, а тому прийшло в повну непридатність. Два інші приміщення - це колишні квартири учителів, збудовані в 1903 році, глиняно-дерев'яні. Учителів потіснили, залишивши по одній кімнаті на сім'ю, а у звільнених квартирах помістили 1 клас-кабінет, бібліотеку, швейну майстерню, буфет.

Школа розташовувалась так, що була найближчою до населених пунктів Миронівської Держселекстанції, хутора Ново-Олександрівка, сіл Гулі та Владиславка, де не працювало середніх шкіл. Учні 9-х та 10-х класів щоденно ходили пішки по 5 км. В школі відкрили дві групи продовженого дня; хоча бажаючих було вдвічі більше , ніж могли задовольнити вимоги батьків та дітей. Питання про будівництво школи неодноразово піднімалось районними організаціями.

Школу оглядали представники Обласного відділу Народної освіти, заступник голови Облвиконкому товариш Боришполець Н.М. Сучасне приміщення школи було збудовано в 1963 році. При ній відкрили інтернат на 100-120 учнів, 5-Ю класів, дітей працівників Держселекстанції.

Миронівська середня школа №1 завжди славилась своїми педагогами. Серед них багато таких, які десятки років передавали свої знання дітям, виховували в них почуття гідності, патріотизму. Це Половець Юрій Миколайович, Корінець Діна Андріївна, Сімшаг Андрій Іванович, Палатна Олександра Василівна, Дульські Віктор Іванович та Раїса Якимівна, Кулініч Віра Григорівна, Миколюк Діна Кирилівна, Дідик Людмила Андріївна, Слива Галина Луківна та інші.

Першому серед працівників освіти Миронівського району в 1950 році присвоєно почесне звання "Заслужений учитель школи УРСР" Ю.М.Половцю, який ще в 1918 році розпочав свою трудову діяльність вчителем Миронівської трудової школи, де і працював до виходу на пенсію в 1958 році. Нагороджений орденами Леніна та Трудового Червоного Прапора. Д.А.Корінець, єдина серед працівників освіти району, за заслуги в галузі освіти і педагогічної науки нагороджена почесною державною відзнакою- медаллю А.С Макаренка (1965р.).

Вона є одним із авторів "Історії міст і сіл Української РСР", зокрема розділу "Миронівський район" в томі "Київська область" (1971 р.). За самовіддану працю на ниві освіти удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора, обиралася делегатом Всесоюзного з'їзду вчителів, Відмінник народної освіти УРСР. А.І.Сімшаг багато працював як наставник молодих педагогів. Чимало його вихованців теж обрали шлях учителя.

Лише в загальноосвітній школі №1 працюють 7 його колишніх учнів, двоє з них викладають, як і він, українську мову та літературу.

Нині в школі працюють 40 педагогів, серед них 6 нагороджено значком "Відмінник освіти України", 6 старших вчителів, 1 вчитель-методист.

Тетяна Сухобрус, заст. директора з виховної роботи Миронівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1