У 1933 році у моєї бабусі Наді померло четверо дітей — Ваня, Вася, Галя і Наталя. Плаче, було, нині покійна бабуся, розповідаючи пошепки. Вголос боялася, щоб ніхто не почув. Бо за такі речі можна було і за грати потрапити. — А діточки, — розповідала бабуся, — ходять по хаті пухлі та голодні, зазирають по кутках, шукаючи щось — їстівне. А потім усі четверо поля гали, заснули та так і померли. Ми з дідом зняли їх з лежанки, обмотали ряднами, бо ні з чого було труни зробити. Та так і поховали, ледве викопавши ями. Бо самі ж теж голодні і сил не мали. 86-річна бабуся, Люб...
13.12.2008р.
4907 переглядів
Дуже важкі то були роки. У людей забирали все, що було їстівного і при цьому їх били, а сім’ї куркулів навіть виселяли. Активісти ходили зі зброєю, тому люди постійно жили в страху. Моя мати була калікою. В колгоспі не працювала, а заробляла на прожиття шиттям та вишиванням. Та в той голодний час її вишивання нікому не було потрібне, їли ми різне насіння, лободу, трави. А хто працював у колгоспі, то там і харчувався: давали якусь юшку. Після жнив ми ходили в поле збирати колоски, але не кожному вдавалося принести їх додому. Об’їждчики доганяли і дуже били. А тоді відбирали...
28.11.2008р.
5038 переглядів
Хоча в нашій сім’ї було десятеро дітей, жили непогано. Було що їсти і вдягнутися. В ті страшні роки голодомору вже мешкали в Козині на вулиці Самарка. В усіх людей позабирали зерно і відвезли в Миронівку, де зсипали просто на землю. Там воно від вологи почало проростати і псуватися. У нас з хати забрали все до ниточки. На припічку, пригадую, знайшли у вузлику конопляне насіння, і те забрали. Я тоді так розсердилася, потягнула той вузлик з рук активіста, він і розірвався. Коноплі розсипалися по долівці. Активісти потоптали їх і пішли. А ми визбирали все до зе...
Маслівчанці Марії Гнатівні Сільченко 93 роки. Нині солдатська вдова є чи не найстарішою жителькою села. Про таких, як вона, можна і потрібно багато розповідати. Хоча б заради того, щоб у непевній каламуті нашого сьогодення не втратити найголовнішого, ціннішого я прагматизм і суєту. Марія народилась у великій і заможній родині. Мала землю, худобу, реманент, атому у жодну із щойно створених колгоспних артілей сім’я вступати не захотіла. У них відібрали все, після чого глава сім’ї помер, залишивши семеро дітей. Ще зовсім юною дівчиною Марія подалась до Криму. У Феодосії влаштувалась н...
14.11.2008р.
4088 переглядів
В нашій сім’ї було десятеро дітей і мати. Батько помер раніше. По селу ходили бригади по 10-15 чоловік з шпичками, забирали все, що знаходили.Хто противився їм, закривали в сараї та погреби і тримали, скільки хотіли. Коли прийшли до нас, вдома було п’ятеро найменших. Познаходили мішки з зерном. Ми повчіплювалися в них, не давали, То нас разом з тими мішками несли до тину і били по руках і обличчю, щоб відпустили. Старші сестри пішли в радгосп на роботу, брали мене з собою. На двох сестер давали одну порцію баланди — крупа з водою. То вони й мені трохи вділяли. На ве...
30.04.2008р.
4047 переглядів
В 1973 році партія послала мене бригадиром на молочнотоварну ферму бурякорадгоспу Миронівського цукрокомбінату, аби допоміг там «підняти» молоко. Людей не вистачало. Доярки по місяцю не мали вихідних. Я прокидався о 5-й ранку і шукав по селу підмінну. В окремі дні навіть брав на роботу 13-річну доньку і її подругу. Щоб гарно нагодувати тварин, після жнив на 45-гектарній площі посіяли овес. У вересні я розміряв її по 1,5 га, щоб вистачило на місяць. Щодня виганяли сюди худобу. І молоко піднялося до 10,8 кг щодоби від корови. На другий рік на корм худобі посіяли кукурудзу з соняшником. Літо б...
9.02.2008р.
3510 переглядів
Мені було 7 років, тому я все добре пам’ятаю. Батько працював агрономом у колгоспі і розповідав, що урожай зібрали хороший. Та під час хлібозаготівель активісти змушували селян віддавати всі свої запаси. Батько заспокоював матір, говорив, що хліб дуже потрібний державі Я постійно плакала від голоду і все повторювала: «Коли ж та держава наїсться?» Пізніше батько й мати стали теж так говорити. А якось серед ночі в хату прийшли чуткі люди, розбудили сім’ю. Пам’ятаю, як мама стояла перед тими дядьками на колінах і все запитувала, в чому ж винен наш батько, кол...
5.02.2008р.
3352 переглядів
В 30-і роки я працював помічником старшого кухаря в їдальні колгоспу «Нове життя». Звали того кухаря Лука Титович Овенко. Я рубав дрова, носив воду. Пам’ятаю, як в їдальню приходило щодня все менше людей, бо окремі з них просто не доходили, помирали на шляху. А дехто і в їдальні помирав. Адже хіба можна було втамувати голод тим варивом? Я подавав його голодним, людям через віконце — кому в миску, кому в казанок по одному черпачку. Крім того, мені і ще одному хлопцеві доручили збирати по селу тіла померлих людей і відвозити їх на цвинтар. Там були викопані довгі рови...
