Гордимося героєм

В п’ятому томі «Книги пам’яті України» в розділі «Миронівський район» значаться імена наших земляків-військових, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

Серед них прізвище юхнівчанина Феодосія Ністратовича Коваленка. Скупі дані говорять: народився 1911 року, капітан. Загинув 27.12.1944 року. Ось і все. Лише кілька рядків. А за ними ж людська доля. Хто, звідки, чому?

Не зважаючи на те, що вже минуло більше 60 років питання ятрять душі дослідників, істориків, а то і простих і людей, які намагаються відродити правду про невідомих героїв-земляків. Одним із них є сільський голова села Юхни Василь Валентинович Пустовійт.

Вже кілька років поспіль він по крупинках збирає відомості про загиблих воїнів-юхнівчан. Про капітана Коваленка їх небагато. Але всі вони говорять про те, що це буда мужня і відважна людина. А юхнівчани повинні гордитися. їло їхня земля зростила справжнього героя.

Більше 20-и років тому в районні, яка тоді називалась «Червона зірка», вийшла невеличка замітка «Його любили за мужність» за підписом капітана запасу Баранова: В ній писалося: «Маючи справу з деякими архівними документами Міністерства оборони СРСР натрапив на досить цікаве повідомлення.

Командир 144-го окремого батальйону морської піхоти майор Фролов писав: «Капітан Федір Калістратович Коваленко вміло оточив своєю ротою групу противника. Знищили до 10 гітлерівців, чотирьох взяли в полон, захопили 8 кінних підвід.

Другого дня ця ж рота вела жорстокі бої біля села Плахтеєвки. Тоді полонили 167 чоловік, взяли 6 гармат. 10 фашистів знищили…»

Мужній був капітан, за що й любили його солдати. Батьківщина високо оцінила Ф.К.Коваленка, нагородивши за бойові операції орденом Бойового Червоного Прапора та орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.

Як з’ясувалося, цю інформацію зібрала пошукова група учнів з Прибалтики. І ось лише сьогодні ми знову повертаємось до цього прізвища і слухаємо розповідь юхнівчанки Тетяни Софронівни Голик, якій Федір Калістратович Коваленко, а точніше Федір Ністрато-вич доводиться рідним дядьком.

«Мій батько Софрон Ністратович Коваленко був старшим дядька Хтодося (саме так його звали) на два роки. Він і донині вважається безвісти пропавшим на війні. Дядько ж Хтодось після закінчення Юхнівської школи став військовим. Проживав на Кавказі. Перед війною він приїздив у село до нас з дружиною, яка, до речі, була кавказької національності.

Пізніше дядько забирав маму Федору до себе на Кавказ. Але та не змогла довго проживати в чужому краї і повернулася назад в рідне село Юхни. Тут і похована.

Розповідали, що дядько відчайдушно воював. Його любили і поважали. На жаль, я мало пам’ятаю його, бо була маленькою, та фото дядька, як і фото батька, ми свято бережемо. Воно завжди, висить у нас на стіні.

Усі наші рідні гордяться тим, що в нашому роду був такий герой.

Л. Борисенко

Коментувати

Ваше ім'я:

Ваш E-mail:

Текст повідомлення:

Після додавання коментаря прохання почекати 10 сек. І оновіть сторінку. Коментар обов'язково буде добавлено! Не добавляйте коментар по 10 раз!