Ветеран завжди в строю

Ковалінський належить до покоління, якому довелося сповна відчути на собі весь тягар бід і лих, які випали на минуле XX століття, особливо його першу половину. Народився він 10 липня 1922 року на Хмельниччині.

А війна застала Степана у Північному Казахстані, у селі Чернігівка Кокчетавської області. Сюди ще в 1936 році, як і багато інших мешканців західноукраїнських земель, переселили їхню багатодітну родину. «12 ешелонів нас цілими сім’ями було відправлено в голий-голісінький казахський степ. — згадує Степан Йосипович. — Але наперекір всьому вижили…»

В 1942 році його призвали в армію. Направили в курсантську роту піхоти у Семипалатинськ. Одержавши звання сержанта, потрапив на фронт. З автоматом ППШ в складі 81-го стрілецького батальйону 125-ї гвардійської дивізії він бере участь у визволенні столиці Угорщини — Будапешта.

19 лютого 1945 року дістає поранення, але продовжує воювати. «Перебинтували руки — і в бій, — говорить ветеран. — Попереду були дуже жорстокі бої в болотистій місцевості озера Балатон». Тут німці пішли в контрнаступ, але ціною неймовірних зусиль і втрат радянські війська нанесли ворогу нищівної поразки».

Невдовзі Ковалінського переводять у полкову розвідку. Неодноразово дивився у вічі смерті. А в ніч з 4 на 5 травня 1945 року при виконанні чергового бойового завдання знову отримав поранення. «Одержав сліпу кульову рану легень, — продовжує фронтовик. — І до цього часу ношу шматочок фронтового металу в тілі…»

Пораненого бійця відправили в медсанбат, а потім у госпіталь, в. Братиславу, де він пробув з травня по вересень 1945 року. 28 вересня оформили відправку додому. Повернувся Степан Йосипович у Казахстан. Там проживали — мама, менші брати і сестра (всього дітей у сім’ї було дев’ятеро).

Батька в трагічному 1937-у році забрав «чорний воронок» і всемогутня «трійка» засудила до 10 років ув’язнення в таборах…

За станом здоров’я лікарі порадили Степану Ковалінському змінити клімат — давалися взнаки фронтові рани. До речі, нині він — інвалід війни 1-ї групи. Груди С.Й.Ковалінського прикрашають нагороди: орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, орден «За мужність», медалі «За взяття Будапешта», «За визволення Праги», «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.», медаль Жукова та інші.

В 1947 році Степан Ковалінський повертається в Україну. Працював в рідному Берездовському районі у райсільпо заготовачем. Там одружився і пробув до 1965 року. Згодом купив хату в Миронівці і з сім’єю переїхав сюди. Влаштувався на роботу у відділ робітничого постачання Південно-Західної залізниці.

Вже через рік, 16 квітня 1966 року його обирають головою вуличного комітету. На цій громадській роботі він пропрацював рівно 42 роки. Ветеран і в мирній праці був вірним собі.

Його активна сумлінна праця, неабиякі організаторські здібності сприяли тому, що вулиці, якими він опікувався: Старченка, Некрасова, Стрілецька, Суботіна, Трансформаторна — впродовж кількох десятиліть є прикладом охайності, чистоти, належного благоустрою в місті.

Одними з перших у Миронівці як слід, облаштували джерело «Криничка», цілюща вода якої відома в окрузі.

Впродовж двох скликань у 90-х роках С.Й.Ковалінський був депутатом Миронівської міської ради. Головний підсумок діяльності — першими в місті газифікували названі вище вулиці. 2км 800 м — довжина вуличних газопроводів — цю цифру ветеран запам’ятав на все життя, бо очолив той перший в Миронівці кооператив «Мрія» по газифікації індивідуальних помешкань.

І так завжди. Де б не працював Степан Йосипович — в заготзерні чи комбінаті хлібопродуктів — скрізь його знали як відповідальну і надзвичайно добросовісну людину.

А інакше і бути не могло. Ветеран завжди в строю — такий девіз життя цього відважного фронтовика і громадського активіста, вмілого організатора добрих і корисних справ.

Хай щастить вам, ветеране, і надалі.

Коментувати

Ваше ім'я:

Ваш E-mail:

Текст повідомлення:

Після додавання коментаря прохання почекати 10 сек. І оновіть сторінку. Коментар обов'язково буде добавлено! Не добавляйте коментар по 10 раз!