НОВИНИ # 48.4 - 26.11.2013  
Статті номера [ 1 2 3 4 5 ]

Славні традиції підтримуються.


На сторінках районної газети «Миронівський край» продовжують розповідати про кращі господарства району. Сьогоднішня розповідь про СТОВ «Зоря», що у Владиславці.

Дане господарство вже не один десяток років за показниками своєї діяльності входить в п'ятірку найкращих на Миронівщині. І це не дивно, адже владиславчани — люди працьовиті. Вони завжди трудяться, не покладаючи рук. Тож владиславське господарство славне своїми працівниками. Згадаємо лише колишнього агронома колгоспу Василя Яковича Коваленка, котрого неодноразово нагороджували за сумлінну працю державними нагородами: два ордени «Знак Пошани» та 7 медалей, серед яких дві —«За трудову доблесть». А тракторист Григорій Якович Кириченко? З Великої Вітчизняної він повернувся інвалідом, але, як і до війни, на тракторі вийшов у поле. Хіба це не трудовий героїзм? Чи механізатори В.Ф.Комар, І.П. Омельченко, комбайнери П.П.Шайда та В.К. Кривов'яз і багато інших, хто всі свої сили віддав праці в колгоспі. Всіх не перелічиш, але в селі, в нинішньому СТОВ «Зоря», цих людей пам'ятають, адже саме вони, прості хлібороби, доярки, механізатори своєю працею виводили і виводять господарство на передові позиції. Але кожен з нас повинен погодитися з тим, що, як кажуть, найголовнішу скрипку грають керівники.

Значний підйом владиславського колгоспу почався, коли його головою призначили Володимира Пантелеймоновича Півня. При його керівництві господарство все більше і більше розвивалося.

Далі цю справу продовжив нині покійний Василь Федорович Демченко. В перші складні роки становлення молодої незалежної України він зумів зберегти господарство. І хоча його методи не завжди подобалися підлеглим, вони себе виправдали. Колгосп не занепав, а утримував передові позиції.

Нині директором СТОВ «Зоря», яке утворилося в процесі реформування агропромислового комплексу, працює Іван Іванович Василенко. На цю посаду він прийшов, образно кажучи, не з вулиці. Його стаж роботи в даному господарстві нараховує 20 років. Спочатку був головним інженером, потім — заступником директора, а згодом сам очолив товариство. Тож не на словах, а на ділі знає всі турботи і проблеми сільського трудівника.

Іван Іванович підтримує славні традиції господарства і працює так, щоб воно і надалі було одним з кращих. І це не лише задля особистої гордості. І.І.Василенко розуміє, що продуктивна діяльність всіх галузей сільгосппідприємства — це своєчасна виплата заробітної плати працівникам та її підвищення, допомога селу, місцевим жителям, сільській школі і ФАПу.

В цю літню пору у кожного керівника сільськогосподарського товариства турбот вистачає як на полі, так і на фермі. Тож достатньо їх і у Івана Івановича. Звісно, що самотужки він не в змозі прослідкувати за всіма підрозділами господарства. Тому його опорою стали головний агроном Іван Петрович Дженжеря та головний зоотехнік Галина Антонівна Сахненко.

На сьогодні СТОВ «Зоря» обробляє 1510 гектарів землі. Під зернові культури відведено 740 га , під кормові — 480 га , решта — під технічні культури. Обробляють землю 15 механізаторів.

Що ж до тваринництва, то зараз у господарстві нараховується 1100 голів великої рогатої худоби. З них — 352 корови. Це найоптимальніша кількість худоби для товариства. Адже незабаром повинні отримати новий кормозмішувач.

Робота селянина тяжка. Адже від того, який урожай, залежить його майбутнє. Тому в поле трударі виходять засвіт. Не спить в цей час й Іван Іванович. О 6-й ранку він уже в господарстві. Заїжджає в кожний підрозділ, перевіряє, чи все в порядку. Керівник повинен знати, який стан справ у товаристві.

З трудівниками І.І.Василенко веде себе доброзичливо. З багатьма пропрацював не один рік. Але якщо потрібно, може бути вимогливим, а інколи — і гримнути. Можливо, це не всім подобається, але керівнику потрібно таким бути. Адже на ньому лежить відповідальність за ввірене йому господарство, за тих, хто в цьому господарстві працює. А без вимогливості далеко не заїдеш. Дякуючи саме таким рисам характеру керівника, СТОВ «Зоря» не розвалилося, не стало збитковим, як в інших населених пунктах району. Воно продовжує працювати і працювати добре. Це не порожні слова. Вони підкріплені фактами.

По-перше, середньомісячна заробітна плата в СТОВ «Зоря» складає від 400 до 500 гривень. Щомісяця вона зростає і виплачується без затримки.

По-друге, це товариство — одне з небагатьох, яке поповнилося новою технікою. За останні роки було придбано нові трактори «МТЗ-82», «МТЗ-1212», комбайни «Ягуар» та «Дон-1500», зернову сівалку, дискову борону та інше. Є плани і на майбутнє.

По-третє, СТОВ «Зоря» не відокремлюється від села. Адже його працівники — владиславчани. Тому товариство постійно надає допомогу як селу, так і об'єктам соцкультпобуту. Зокрема, виділяються кошти на ремонт школи, надається автобус для поїздок учнів на екскурсії, різні змагання. Виділяються кошти і для місцевого ФАПу.

Директор СТОВ «Зоря» І.І.Василенко знайшов спільну мову з сільським головою Владиславки Ларисою Степанівною Зюменко. Тож багато питань вони вирішують разом. І це добре. Адже спільна праця сільської ради і місцевого сільгосппідприємства — в інтересах села.

А загалом турбот і проблем у Івана Івановича вдосталь. Потрібно не лише зберегти, а й примножити здобутки товариства. Адже славні традиції треба підтримувати.

— На жаль, — поділився своїми турботами Іван Іванович, — не все так добре, як хотілося б. Є багато питань, вирішення яких залежить не від нас. Наприклад, не секрет, що в господарствах району, та і в нас також, основна маса працюючих або пенсіонери, або передпенсійного віку. Є й молодь, але дуже мало. Тому виникає проблема кадрів. Коли пропонуєш роботу людям, які ніде не працюють і мають необхідну нам спеціальність, майже завжди у відповідь чуєш: «Ті гроші, які ви пропонуєте, я отримаю в центрі зайнятості. То ж чому повинен пахати, коли гроші дають так». Як тут бути? На мою думку, потрібно, щоб престижно було працювати, а не бити байдики, як зараз. Далі. Не так давно своїм працівникам ми виділили цукор за пільговими цінами. Звісно, що вони нижчі, як на ринку. Так господарство оштрафували за це на 90 тисяч гривень. Як пояснили, ми не мали права цього робити. тож, поки не зміниться законодавча база, таке продовжуватиметься і надалі. Нам потрібно більше прав. Адже саме ми, сільські трударі, робимо чи не найбільший внесок в економіку нашої країни. Тож чому нас притискають? Але, не дивлячись ні на що, ми працюємо, бо сіяти, збирати врожай, доїти корів та доглядати худобу комусь потрібно. Це наша робота. І ми хочемо робити її якнайкраще.

О. ГЛУЩЕНКО

<<<< Назад