Валентина Даниленко. Роблю, що обіцяла

Швидко летять літа... Ніби вчора точилася передвиборна боротьба, ніби вчора виборці опускали в урни бюлетені, віддаючи свої голоси тому чи іншому кандидату в депутати. Ніби вчора... А вже минуло два роки. Перейдено, образно кажучи, екватор депутатських повноважень. Що ж встигли і змогли зробити депутати, щоб бути гідними довіри людей?
З цього приводу ми й зустрілися з депутатом Київської обласної ради, директором СТОВ „Агросвіт” с.Карапиші В.П.ДАНИЛЕНКО.

Валентино Петрівно, два роки депутатства - час цілком достатній, щоб оглянутися на зроблене, намітити плани на перспективу.
Безперечно.
Діяльність депутата будь-якого рівня складається з двох основних складових — робота на своєму виборчому окрузі. І яка складова важливіша, мабуть, важко визначити.
Особисто для мене головною є діяльність на моєму виборчому окрузі, тобто на території Миронівського району. Адже виборці віддали за мене свої голоси, маючи сподівання на те, що депутат житиме їхніми турботами, їхніми тривогами і радощами, а коли ви никне необхідність — простягне руку допомоги.

Цю свою позицію ви, мабуть, висловили в передвиборній програмі?
Саме так.
Ми всі детально ознайомилися з вашою програмою перед виборами. І люди повірили в неї, вірніше, повірили вам. Тож конкретне запитання: що ж вдалося зробити на практиці?
Спершу хочу сказати, що депутатська діяльність не має ні часових, ні якихось інших кордонів, як не має ні святкових, ні вихідних днів. Але хочу наголосити - це в тому випадку, якщо народний обранець всією душею правді бажає бути гідним довіри виборців, прагне їм допомогти. Повірте, це надзвичайно складно і досить нелегко. Адже у кожного депутата є своя робота, йому треба виконувати якнайкраще, бо він же на виду у тисяч людей, у нього є діти, ім'я, якісь особисті інтереси. Ось на це, як правило, часу не вистачає. Інколи думаєш: от якби доба мала не 24, а хоча б годин 30.

Вам можна чи поспівчувати чи позаздрити. Це вже як рядовий виборець розуміє складність і всеоб'ємність депутатських обов'язків. А тепер, Валентино Петрівно, будь ласка, повідайте про хід виконання Вашої передвиборної програми.
Одним із пунктів моєї програми є утвердження селянина як господаря землі, допомога в реалізації реформування аграрного сектора економіки, простіше кажучи, земельної реформи. За моїм клопотанням безкоштовно було виготовлено Державні акти на право приватної власності на землю для 520 членів СТОВ «Владиславка». Це лише один приклад з багатьох. Нині я добиваюся прискорення виготовлення Державних актів для 966 працівників СТОВ «Україна» с.Козин, 500 - СТОВ «Пії», понад 500 - пустовітчанам і 1800 - жителям Карапишів на присадибні земельні ділянки для ведення особистого селянського господа, 114-«Росава-Агро», для мешканців сіл Юхни та Олександрівка. Переконана, питання буде успішно розв'язане.
Або такий приклад. За моїм депутатським запитом до Миронівського відділу земельних ресурсів та Потіцької сільської ради із земельних ресурсів цієї ради були виділені земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства тринадцятьом працівникам та пенсіонерам соціальної сфери Потоку загальною площею 13 гектарів.

Валентино Петрівно, думаю, що навіть цей невеликий перелік зробленого свідчить - Ваша програма утвердження селянина як господаря землі виконується досить успішно. Та й попереду ще є час. Давайте перейдемо до інших положень Вашої передвиборної програми. Наприклад, щодо допомоги в газифікації сіл району.
Проблема надзвичайно серйозна, вимагає великих коштів і часу, але мені все ж дещо вдалося зробити. Так, надано фінансову допомогу в розмірі 2,6 тис.грн. на газифікацію провулка Острівний та 500 грн. на газифікацію по вул.Комсомольській в Росаві. Перераховано кошти на газифікацію 60-квартирного будинку в с.Центральне, надано 2 тис. грн. на газифікацію вул.Стрільця в с.Світле. Знаходила можливість надавати фінансову допомогу і деяким іншим населеним пунктам. Відповідно звернення керівників с.Кип'ячка направила лист у Київську облдержадміністрацію про виділення 350 тис.грн. на завершення будівництва газопроводу до села. Вивчались також питання газифікації сіл Вікторівка, Маслівка та Зеленьки.

А ще у вашій програмі йшлося про допомогу ФАПам, закладам освіти.
І ці питання я тримаю в полі зору повсякчас. Все зроблене в газетній статті перерахувати, зрозуміло, неможливо. Але декілька прикладів наведу. Так, закуплено тонометри для фельдшерсько-акушерських пунктів Росави, Маслівки, Олександрівки, Владиславки. Для Карапишівської дільничної лікарні виділяється щомісяця по 1000 гривень для закупівлі медикаментів та господарського інвентарю. Для медичного обслуговування населення Зеленьок дільничній лікарні восени та взимку 2002-2003 років щомісяця виділялося 100 літрів бензину. Піївська дільнична лікарня отримала 1000 грн. на газифікацію харчоблоку. І так далі... ремонти спортивних залів, придбання необхідного інвентарю, виділяється транспорт, Миронівським, Росавській, Маслівській та Олександрівській школам подарувала комп'ютери, Потіцькій - ксерокс. Владиславська, Потіцька, Карапишівська, Олександрівська школи отримали спортінвентар, м'ячі. Декільком школам району надана допомога в капітальному для проведення екскурсій, спортивних змагань, учнівських зльотів.

Читачі нашої газети поінформовані, що ви фінансово сприяєте вирішенню різних соціальних питань.
Є прохання, у виконанні яких відмовити просто неможливо. Приміром, хіба можна було обминути увагою крик душі росавчан про допомогу у виготовленні та встановленні огорожі на сільському кладовищі? Це склало 3,9 тис.грн. Або як було не посприяти групі пенсіонерів району в отриманні ними надбавок до пенсії за особливі заслуги перед Україною? Кабінет Міністрів України прийняв рішення про виплату таких надбавок за відповідні періоди в першій половині нинішнього року.
За депутатського сприяння проведено благодійні концерти капели бандуристів у Пустовітах та провідних артистів України в Миронівці.
3а сприяння народного депутата С.О.Довгого в цьому році здійснено будівництво нової АТС на 500 номерів, розпочато розширення телефонної мережі на 300 абонентів. Повірте, про все так просто і не згадаєш.

Валентино Петрівно, кажуть, до вас звертаються за допомогою десятки виборців.
Звертаються, бо часто люди вбачають у депутатові останню свою надію. Багато з них просять фінансової допомоги на лікування, на операцію. Не буду називати конкретні прізвища, бо це людське горе. Одна мати благає грошей на лікування хворої дочки, друга - на операцію синові, дружина - на операцію чоловікові, чимало - на своє лікування, на протезування та інше.
Взагалі, за ці два роки до мене зверталися за виділенням матеріальної допомоги 136 виборців. 25 з них таку допомогу отримали. В основному, на лікування. Але не всі.

Чому?
Я розумію людей, які змушені шукати гроші на лікування. Іноли це питання життя чи смерті. А як оцінювати, наприклад, вимогу однієї жінки про те, щоб я купила їй в хату килим, килимові доріжки? Або інколи просять надати їм велосипед чи бензин для власного авто... Хіба для цього мене обирали депутатом? Хіба це коло моїх обов'язків?
Хіба не самі люди повинні потурбуватися про себе? Тож я дотримуюся ясного і однозначного принципу - допомагати тим, кому без фінансової підтримки прожити справді буде надзвичайно важко.

Мабуть, Валентино Петрівно, наші читачі отримали достатньо інформації про вашу діяльність на виборчому окрузі. Як мудро говориться в народі: розумний зрозуміє, а нерозумному нічого довести не можна. Тепер, будь ласка, коротко про вашу діяльність в облраді.
Діяльність в облраді, перш за все, обумовлюється тим, що я секретар комісії з питань агропромислового комплексу і земельних відносин. Як умію, так і відстоюю, захищаю інтереси селян, інтереси району. Постійно беру участь в сесіях облради, виступаю з тих проблем, які болять мені і моїм виборцям.

Час, мабуть, згадати, що ви - директор великого сільгосппідприємства. І наскільки вас знаю, ця робота полонила вашу душу, ваше серце. Звідси і успіхи, і дуже значні.
Спасибі за таку оцінку. Як кажуть, збоку видніше. Так, певні досягнення є. Оскільки факти річ уперта, з ними не посперечаєшся, звернімося до них.
Почну з тваринництва. Завдяки впровадженню новітніх технологій, добросовісній, сумлінній праці спеціалістів і рядових трудівників ми досягли рентабельності тваринницької галузі в 40 з «хвостиком» відсотків. А ще декілька років тому тваринництво було збитковим.
Якщо у 1998 році кожна корова давала по 2800 кг молока, то у 2003-у цей показник зріс до 5700 кг! Щодобові прирости свиней тоді ледь досягали 150 г, то тепер - більше 400! А прирости ВРХ відповідно 250 і 800 грамів.
У 1998 році господарство реалізувало 150 тонн м'яса. А у минулому - 500! Вагома різниця.
Врожай зернових тоді складав 42 цнт./га, тепер - 50. Цукрових буряків відповідно 283 і 400 цнт./га.

А які плани на майбутнє?
Отримати від кожної з тисячі корів по 8 тис.кг молока за рік, 60 цнт. зернових та 600 цнт. цукристих з гектара. Ось тоді і майбутнє, вибачте за образність, буде світлим.

Валентино Петрівно, пробачте закономірну цікавість - а як успіхи господарства відбиваються на заробітній платі трудівників?
Судіть самі. Зарплата по господарству у 2003 році зросла на 68 відсотків у порівнянні з 1998. У минулому році середньомісячна зарплата в тваринництві склала 590 гривень. У рослинництві, на жаль, дещо менша. Але це пояснюється сезонністю робіт. Впевнена, ростимуть виробничі показники - зростатиме і оплата праці.

Думаю, що господарство нині може дозволити собі турботу і про розвиток соціальної сфери самих Карапишів?
Ви не помиляєтеся, обсяг коштів для соціальної сфери села весь час зростає. Не хотілося б ще раз «навантажувати» прикладами, але як без цього обійтися?
Так, за рахунок СТОВ «Агросвіт» утримується штат працівників місцевого санаторію «Кришталевий палац», який, без перебільшення, користується авторитетом далеко за межами району. Приміром, тут поправляють своє здоров'я навіть громадяни Білорусі... До речі, харчування хворих в санаторії ведеться теж за кошти нашого господарства.
Ми здійснюємо оплату праці п'ятьох керівників художньої самодіяльності при сільському Будинку культури, виділяємо кошти на біжучі та капітальні ремонти місцевої школи, дитсадка, дільничної лікарні, будинку культури. Утримуємо штат працівників їдалень не тільки Карапишівської, а й Олександрівської шкіл, допомагаємо продуктами харчування.
Після передачі в комунальну власність сільського дитсадка у зв'язку з дефіцитом бюджетних коштів у сільській раді господарство фінансує утримання додатково трьох працівників дитсадка та ще одну групу вихованців в кількості 15 діток.
А ще можу сказати, що в селі діє сучасна «Кав'ярня», а також «Салон краси» та Будинок побутових послуг у реконструйованому старому приміщенні відділення поштового зв'язку. І знову необхідно наголосити, що це далеко не все, що робить СТОВ «Агросвіт» для соціальної сфери села.

Що й говорити, досить красномовні приклади конкретного втілення прагнення керівництва і всього колективу СТОВ «Агросвіт» зробити життя сельчан кращим, турботи про підростаюче покоління, про духовність, культуру людей. Відомо, що і сельчан, і гостей, приїжджих в Карапиші приємно дивує чистота села. А це для багатьох населених пунктів є великою проблемою.
Така проблема дійсно існує. І вона дуже серйозна. Ми вирішуємо її двома шляхами. Перший —підвищення моральної відповідальності кожного карапишанина за благоустрій, чистоту села. Другий—утримуємо бригаду з восьми трудівників по впорядкуванню вулиць. В основу нашої діяльності в цьому плані ми поклали давно відомий принцип: чисто не там, де метуть, а там, де не смітять. Відрадно, що така наша позиція приносить позитивний результат, має підтримку сільчан, хоча роботи ще вистачає.

Не секрет, Валентино Петрівно, що до вас надходять численні листи від жителів району з щирими подяками за надану допомогу у вирішенні того чи іншого їхнього наболілого питання. Багато листів на вашу адресу надходить і до нашої районної газети. Всіх їх надрукувати просто неможливо. Але, маючи таку нагоду, хочу передати вам численні вітання від хлопців, наших земляків, які проходять службу в Збройних Силах України, від їх батьків, командирів за ваше благодійне матеріальне забезпечення безкоштовної передплати «Миронівського краю» і пересилки газети безпосередньо у військові частини, де служать призовники з Миронівщини. Це справді патріотична акція, схвалена облдержадміністрацією, Міністерством оборони України.
Спасибі за теплі слова, але я мати, і розумію, що нашим хлопцям нелегко перенести відірваність від своєї батьківщини, від життя району, їхнього населеного пункту, їхніх друзів. Газета ж проклала міцний інформаційний місток між військовослужбовцями і їхнім рідним домом. І те, що я матеріально допомагаю в цьому, то це не стільки мій депутатський обов'язок, як материнський.

Така вдячність людей окрилює. Чи не так?
Звісно, що так. Хоча не всім моя діяльність подобається.

Ви маєте на увазі публікації в деяких столичних періодичних виданнях, в яких для вас не шкодують темних фарб?
Це м'яко сказано. Бо ті публікації просто брудні. Головне їх завдання очорнити. Авторів не цікавить дійсний стан справ в нашому господарстві, в селі. Зрозуміло, такі публікації неприємні. Але і в них я знаходжу певну розраду. Значить, мене помітили, а те, що я намагаюся робити людям добро, комусь просто не подобається. Але таких, я в цьому переконана, обмаль.
А ще я навіть горда тим, що в подібних публікаціях насміхаються - мовляв, медсестра керує таким господарством. Так, керую! Так, дійсно, я довгий час працювала медсестрою. Ну й що з того? Хіба результати мого господарювання гірші, ніж у інших? Про це в тих статтях ні слова. Як ні слова й про те, що я маю вищу сільськогосподарську освіту - закінчила Білоцерківський аграрний університет. Одне б хотіла запитати: чи бачать автори таких статей, що багато господарств, маючи керівниками не медсестер, а дипломованих спеціалістів, ледве-ледве дихають або ж дійшли, як кажуть, до ручки?

Давайте, Валентино Петрівно, відкинемо цю неприємну тему. Краще скажіть, як ви відпочиваєте? Яка у вас відпустка? Адже ж літо надворі?
Ой, як би хотілося мені добре відпочити всією сім'єю, поїхати кудись на місяць і забути про все. Але... Відпустки як такої я не можу собі дозволити. Можу поїхати підлікуватися, відпочити на 7, найбільше 10 днів. Та й там і робота, і депутатські обов'язки знаходять. Інколи здається, що отак з «мобілкою» в руці і народилася. Справи не відпускають...

Я, здається, стомив вас запитаннями, хоча і в інтересах наших читачів. Тому останнє: що принесло вам найбільшу радість за ці два роки?
Дочка Олена зробила нам з Анатолієм Степановичем найпрекрасніший і найцінніший подарунок - онука. Оце і є найбільшою радістю. Бо щоб там не говорили, а найголовніше для людини сім'я.

Якщо не секрет, як онука назвали?
Анатолієм, на честь діда.

Бажаю вашому онуку, вашій кровиночці, величезного щастя, побільше радості, поменше смутку. Нехай над вашою родиною завжди світить сонце.
Спасибі.