Нещодавно директор Миронівського інституту пшениці В.І.ДУБОВИЙ побував у науковому відрядженні в Китаї

— Володимире Івановичу, чому ви їздили до Китаю?

— Мене запросила до себе Академія аграрних наук Синьцзян - Уйгурського автономного району. Мета поїздки — продовження співробітництва нашого інституту з цією Академією, яке було започатковане в 1995 році, в плані обміну селекційним матеріалом, а в подальшому — і спеціалістами для наукового стажування.

Я побував у трьох містах провінції в тому числі в її столиці Урумчі.

— І які ваші враження від поїздки?

— Вражень багато. Але спочатку суто професійна оцінка. Китай зацікавлений в розвитку аграрної науки. На це виділяється багато коштів, які йдуть, в першу чергу, на селекційну роботу та на підвищення кваліфікації кадрів. Молоді спеціалісти проходять стажування не лише в своїй країні, а й за кордоном. Наприклад, в Казахстані. Зарплата науковців сягає від 70 доларів США (у лаборантів) до 300-400 — у докторів наук. До речі, там існує лише один науковий ступінь, а не декілька, як на Україні.

— В усьому світі вважається, що китайці — працьовитий народ...

— Так, я особисто в цьому пересвідчився. Робочий час чітко розписаний. Кожен працівник знає, що і коли повинен зробити. Дисципліна дуже сувора. Лінивих на роботі не тримають. В одній установі побачив плакат з написом: "Не хочеш добре працювати, будеш добре шукати роботу". Це дослівний переклад. Коментувати його не потрібно. Вислів говорить сам за себе.

— Володимире Івановичу, що вам найбільше запам'яталося?

— Почну знову ж таки з аграрного сектору. Сільгоспвиробництво Китаю складається з дрібних приватних господарств. Таких сільгосппідприємств, як у нас, там не існує. Приватники займаються скотарством, вирощують бавовник, пшеницю, кукурудзу, садові культури.

Живуть китайці комунами у глиняних хатках. Городів біля своїх будиночків ніхто не тримає. Земельні наділи передаються у спадщину від батька до сина. Навіть своїх померлих китайці ховають на своїй же землі.

В цій країні минуле поєднується з сучасним. В містах — багатоповерхівки, мобільні телефони, сучасні автомашини. І тут же — старенький китаєць осликом перевозить якийсь вантаж. На вулицях міст майже через кожні 5 метрів працюють невеличкі закусочні, всілякі магазинчики та майстерні. До речі, їжа в Китаї недорога, навіть у ресторанах. За півтора долара, в національній валюті України це 7-8 грн., можна наїстися так, що і з-за столу не встанеш.

— Страви смачні?

— Дуже. В основному готують салати, блюда з овочів, рибу, курятину, плов, пельмені з різною начинкою, м'ясо на шампурах тощо. Але, як правило, страви гострі.

Цікаве приготування страви типу фондю. Кожен з присутніх сам собі за столом готує шматочки м'яса в соусі, який кипить в спеціальних соусницях перед гостями.

Кинулося в око ще й те, що горілку там, практично, не п'ють. П'яний китаєць — явище незвичне. Зазначу, що ні мінеральної, ні газованої води ніхто не вживає. Лише чай. І то без цукру. Вважається, що цукор шкідливий для здоров'я. Тому його вживання взагалі обмежують.

Загалом китайці ведуть здоровий спосіб життя. Мене вразило, що кожного ранку всі працівники, незалежно від посади, на свіжому повітрі виконують гімнастичні вправи. А гімнастикою займаються змалечку. У школах та дитячих садках фізкультурі приділяють велику увагу.

— Як держава дбає про підростаюче покоління?

— Діти — наше майбутнє. Ця аксіома життя відома і в Китаї. Тому там підростаючому поколінню приділяють особливу увагу. В кожному дитячому садку існують програми розвитку дітей. Туди входять заняття малюванням, музикою, фізкультурою. Дитина розвивається і за допомогою конструктора, а конструктор не один на всіх. Кожне маля має свій. Загальна освіта до 9 класів — обов'язкова.

Така цікава деталь. Сім'ям етнічних китайців передбачена допомога держави лише на одну дитину. На інших дітей вона не поширюється. А от національним меншинам допомога надається на двох-трьох дітей.

Довелося побувати і в лікарні. Тут відбувається поєднання сучасної медицини з традиційною китайською. Поряд з новим медичним обладнанням використовується голковколювання, лікування травами та різними природними речовинами, корисними з точки зору китайських медиків. Для нас таке лікування здається надто дивним.

А взагалі всі враження від поїздки до Китаю не можливо передати словами. Потрібно самому відчути атмосферу, яка там панує, відчути китайський колорит. Я задоволений відрядженням. У китайців чому повчитися. Так само, як і їм є що перейняти в українців.

Інтерв'ю вів О. ГЛУЩЕНКО