До 60-річчя Перемоги. Дивом залишився живим.

В червні 1942 року Сталін видав наказ про евакуацію мирного населення на 30 км від лінії фронту. На той час я служив у роті забезпечення і знаходився у м. Ворошилов. Мені випало супроводжувати евакуйованих. І тут стався такий випадок.

Наша група йшла по польовій дорозі. Після швидкого руху зупинилися перепочити. Пара волів, яких я не встиг прив'язати, рятуючись від мух, попрямувала до чагарнику, який ріс метрів за 300 від дороги. Я кинувся їх наздоганяти. Та зупинити не зміг і вони зайшли в кущі. Саме в цей час до чагарнику з іншого боку під'їхав автомобіль, з якого вийшов радянський генерал. Зробив два кроки і зупинився. З кущів на нього навів автомат німецький солдат. Я це побачив, але продовжував іти, не зупиняючись, ще й голову нагнув, надіючись, що німець мене не помітить. Та він краєм ока вловив рух і повернувся до мене. Використавши цю мить, генерал вскочив у машину і втік. Німець чомусь йому навздогін не стріляв. Та й у мене також . А лише слідкував. Можливо, боявся підняти шум, а, можливо, я його не цікавив. Він мовчки, водячи за мною автоматом, почекав, поки я забрав волів і вийшов з чагарнику.

Повертаючись до своїх, не виходила думка з голови: чому мене не вбили? І я вирішив, що Бог врятував мене, а я — генерала.

І. ПІСКОВИЙ, інвалід війни. с. Карапиші