У кожного своя доля.

У кожної людини своє життя, своя доля. І прожити їх треба так, щоб не жалкувати за минулими роками, щоб тебе поважали, шанували, любили, не дивлячись на всі труднощі і негаразди.

Доля жінки, про яку ми хочемо розповісти, складна. На її життя випало чимало горя, але вона витримала, не зламалася.

...Жили в нашому селі Максим і Таїса Цапро. За час подружнього життя на світ з'явилося два сини — Боря і Коля. Та одного разу в сім'ю прийшло горе. Таїса тяжко захворіла. У неї стався психічний розлад. Розуміючи, що через хворобу стала великим тягарем для родини, вона попросила чоловіка:

— Купи мені хату, Максиме. Житиму одна. Вам без мене буде легше.

Не хотів чоловік цього робити. Але все ж таки погодився на її умовляння. Виконав прохання. І стали жити Максим з синами, а Таїса окремо. Та зустрічалися часто. Ходили один до одного в гості. Бачачи, що чоловіку одному важко, вона почала його просити, щоб одружився знову:

— Тобі потрібен жіночий догляд. Та й хлопцям теж. Адже без жінки в сім'ї складно.

І ось 50 років тому привів Максим собі дружину з Фролівки. Взяв молодшу за себе на 16 років, та ще й з дитиною, теж хлопцем. Звали жінку Ганна Петрівна Пушняк. Загули в селі люди: що ж воно буде, як вони житимуть? Вона ж молода, красива. А він ще й старший на багато років за неї.

Ганна виявилася розумницею. Вона стала Борису і Миколі другою матір'ю. Полюбила їх як своїх дітей. А вони її — мов рідну матір. Дала в усьому лад в сім'ї.

За життєвими турботами подружжя не помітило, як старші хлопці виросли. Відслужили в армії. Прийшов час — одружилися. Батьки відгуляли їм гарні весілля, купили квартири в Києві.

Не забували Максим з Ганною і про Таїсу, допомагали як могли. Ганна її не цуралася. І на городі пополе, і хату помаже, і всередині побілить. Завжди складе торбу з продуктами і відправить найменшого Олексія до тітки Таїси.

Незабаром виріс і він. Оженився. Батьки побудували молодій сім'ї в Росаві гарний будинок.

Слід зазначити, що Максим і Ганна ніколи не ділили дітей на твоїх і моїх. Завжди казали — наші хлопці.

І знову горе завітало до родини Цапрів. Захворів і помер Максим. А за ним пішла на той світ і Таїса. Борис і Микола після смерті рідних батьків від Ганни не відмовилися. Їздили до неї з сім'ями, як до матері, а не до мачухи. А вона завжди чекала на їхній приїзд. Та, як кажуть, біда одна не приходить. У Борі помирає дружина, а згодом — Коля. Їх хоронила Ганна. Ледве всі очі не виплакала за ними. Через дев'ять років не стало і Миколиної дружини. І знову Ганна плакала день і ніч.

Словами не можна передати, що творилося в її душі, в її серці. Адже найбільша мука для батьків — це пережити своїх дітей.

Борис з Олексієм продовжують відвідувати матір, допомагають їй. А вона радіє шістьом онукам та семи правнукам.

Ганна Петрівна — хороша жінка. Від неї ніколи не чули жодного лихого слова. Ніколи нікого не образить. Завжди поділиться останнім.

Тож хай Бог дарує їй здоров'я і довгих років життя. Живи, Ганно, і щоб у тебе не було більше ніякого горя.

Л. КОВАЛЕНКО, М. ВОЛОДЬКО, Г. БУЦЕНКО, с. Зеленьки.