У багатьох селян у 1931 році держава вилучила все зерно, у тому числі посівний фонд. Узимку 1931-32 голод вже стукав до селянських хат. Голодомор 1932-1933 рр. Спричинив величезну смертність населення, особливо стариків і дітей. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, листя, траву й кору дерев. Був випадок канібалізму.

Розповідає бабуся Настя: “Недалеко від колгоспного подвір'я стояла хатина, в якій проживала жінка по імені Текля. Свою, вмерлу від голоду дитину, вона розчленила і поставила у горщику в піч варить, а сама пішла в колгосп працювати. На запах вареного в хату зайшов дідусь (хати в той час на замки не закривались), витяг із печі горщика і з'їв варене. Дальші двору не міг іти на опухлих ногах. Упав у дворі. Коли на обід прийшла господиня і побачила, що обід з'їдено, вона наробила жахливого крику, на який збіглися люди з колгоспного подвір'я. Довідавшись, що був викрадений обід у колгоспниці, вони до смерті забили умираючого дідуся, а Текля лишилася розуму, збожеволіла”.

Трагедія села кінця 20-х-першої половини 30-х років, гоніння на інтелігенцію, сфабриковані органами ДПУ і НКВС політичні процеси цього періоду стали прелюдією до нової хвилі репресій сталінського режиму проти свого народу.

Хвилями накочувалися трагедії на село: хвиля перша – колективізація та розкуркулення, хвиля друга – голодомор, хвиля третя – безпідставні репресії. У багатьох з них немає могил, немає пам'ятників, немає й пам'яті, бо вона десятиріччям не лише замовчувалась, а й заборонялась. А це ж були люди: працьовиті, мудрі, старі, безтурботні, молоді, наші люди.

Незважаючи на всі бідні лиха села, колгосп, який став очолювати після голодомору Вегера з року в рік став рости, міцнішати. Все більше і ширше застосовувалась висока культура землеробства основана на механізації, науці і досвіді. Колишні батраки стали стахановцями колгоспу. Колгосп ім. Шевченка розрісся.

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в Шандрі

Колишнє забите, темне село прокинулося і взялося до науки і культури. Трудящі борються за ліквідацію неграмотності. Особливо активну участь в боротьбі з неписьменністю приймають активісти села та вчителі.

До революції десятками вмирали люди від хвороб та епідемій, бо крім знахарів та шептух не було куди звернутися по лікарську допомогу. Активну участь в суспільному житті села приймають партійна, комсомольська і піонерська організації, що виникли на початку 20-х років. Але напружена творча праця мирних радянських людей була грубо порушена нападом гітлерівців на Радянський Союз. Радянські війська принесли визволення Шандрі 13 лютого 1944 р. Фашисти за роки тимчасової окупації завдали селу мільйонні збитки. Вони закатували 16 чоловік, вивезли до Німеччини 150 юнаків і дівчат, багато загинули на війні колгосп і населення були пограбовані. Після вигнання окупантів з села селяни приступили до відбудови зруйнованого господарства. Головний тягар по відродженню села ліг на плечі жінок, які становили 80 % всіх працездатних колгоспників.

З другої половини 50-х років, 1960-70-х рр. Село Шандра піднялось на нову ступінь розвитку, як в сільському господарстві, так і в добробуту населення. Колгоспники щорічно трудилися і їхня праця добре оплачувалась.

Хай пам'ятає наступне покоління шандрівчан, що їхні предки несправедливо убієнні за своє визволення на війнах і у мирний час, радянською владою закатовані, розкуркулені, засуджені і померлі від голоду і в тюрмах, багатостраждальні наші батьки і матері були працьовитими героями свого часу.

>>>>>